Нетішин є Нетішин. Маленьке тихеньке містечко на окраєні північного кордону Хмельницької області. З ним поєднані теплі спогади про шкільне життя, перше кохання, розбиті коліна, аромат міського фонтану, про переповнену лікарню та нескінченні черги до лікаря під час медогляду, "чатовку", "ДК", зустрічі "під басєйном", "на алєйках", "хлів", "ночнік", "сіті", "торговий", "рево", "палєво", "шухєр, народ" та багато іншого. Кожен з нас жив, живе або буде жити в цьому маленькому "бермудському"- паралепіпеді. Стіни наших гуртожитків вже всмоктали історію цих небагатьох але веселих років. Мені здається, що Нетішин завжди залишатиметься собою. І хоча зрозуміло, що з часом він трішечки розростеться, та столицею він все таки не стане
ЙОМУ це і не потрібно. Нетішин вирішує сам. Місто - воно живе.