Переглянути вкладення 30879
АХМЕТ III І ЗАПОРОЖЦІ
В літо тисяча шістсоте,
В літо теє боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запорожжя:
«Я султан, син Магомета,
Внук бога їдного,
Брат місяця-перекроя
І сонця самого,
Лицар сильний і могучий,
Краль над королями,
Воєвода всього світа
І цар над царями.
Цар столиці Цареграду
І цар Македону,
Греків, сербів, молдаванів
І цар Вавілону.
Цар Подолі, і Галича,
І славного Криму,
Цар Єгипту, і Ораби,
І цар Русалиму.
Сторож гробу в Русалимі
І вашого бога...
Християн усіх на світі
Смуток і підмога —
Кажу вам: усім козакам
Мені передатись,
А як ні,— добра від мене
Вам не сподіватись!»
Того ж року запорожці
Грамоту читали
І до вражого Ахмета
От що написали:
«Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате,
Внуку гаспида самого
І чорте рогатий!
Такий рицарю, що дідько
Тебе обкаляє,
А все військо твоє тільки
Теє пожирає;
Стравнику ти цареградський,
Пивнику макдонський,
Свине грецька, молдаванська,
Ковалю вавлонський!
Кате сербів і Подолі,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!
Ти — погана свинячая
Морда, не підмога,
І дурень ти, а не сторож
У нашого бога.
Не годен ти нас, хрещених,
І десь цілувати,
А не то, щоб Запорожжя
Під собою мати!
Ми землею і водою
Будем воюватись,
І тебе нам, бісів сину,
Нічого боятись.
Так тобі ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших календарів
В Січі не тримаєм.
Місяць наш — тепер на небі,
День — той самий, що у вас.
За цим словом, вражі турки,
Поцілуйте десь там нас!»
29/ VI 1859