Аматорські вірші

XAMSTER

Користувач
Реєстрація
14.01.10
Повідомлення
26
Репутація
0
Коли розумієш, шо святу канєц..

Коли розумієш, шо святу канєц,
Шо феєрверкав більше не буде,
Ти проклинаєш пустий гаманєц
І благаєш про ссуду у друга.

Коли розумієш, шо друг теж "пустий"
І банкомат проковтнув всі кредитки,
Пропадають слова і ти, ніби німий,
Ідеш собирати по місту бутилки.

Коли понімаєш, шо бомжи окружили,
Коли стоїш ти із злом віч на віч,
Пофіг на дєньгі, аби відпустили,
Так бесславно пропала вся ніч.

Вроді і жизнь не дуже жистока,
Вроді на голову дощ не іде,
Но вот шось не хватає, пивка би,
І феєрвєркав на серой Луне!

=))
 

Lady_FLAME

Користувач
Реєстрація
30.03.07
Повідомлення
45
Репутація
0
Вік
30
«Она»

Её речи исцеляют,
Но она всегда молчит…
У неё глаза сверкают -
В них всегда огонь горит…
Словно шёлк её касанье,
Словно мёд, её уста,
Но она всегда чужая…
Но она всегда пуста…
Она ярче самоцветов,
Она чище хрусталя…
В ней есть тысячи ответов,
В ней живёт сама Земля…
Она – дикая тигрица
И в толпе она видна,
Но ночами ей не спиться…
И она всегда одна…


добавлено через 6 минут
«Они»

Как в полумраке находясь,
Им не дышать, а претворяться…
И к идолам своим молясь,
Навек с судьбою распрощаться…
Не распрямляясь в полный рост,
Идти с поникшей головою…
И принимая вновь свой пост,
Душу прикрыть свою нагую…
Уйти подальше от всего –
Вот в чём вся суть загнившей цели.
И нет цены не у чего,
Свой мир хранить они не смели…
Стремясь к моральному дерьму,
Теряли ценности живые…
Меняя яркий свет на тьму,
Ставали все они немые…
И в томной ночи находясь,
Искали новый луч надежды,
Но находили только фарс,
И блеф ласкал умы как прежде…
И с каждым ветра дуновеньем,
Опять молились в тишину
О, приукрашенных призреньем,
Надежду, веру и судьбу!
 

Spanish Fly

Користувач
Реєстрація
11.11.06
Повідомлення
235
Репутація
7
IMGP4447_mini.JPG

Я - кошка!
погладь меня немножко!
я нежно замурлычу,
прильну тихонько к ножкам!

но если кто сердитый
и слышу злые нотки,
хоть нрав у меня кроткий -
я выпущу коготки

гуляю я степенно,
мой взгляд слегка надменный,
но лишь увижу мышку -
бегу за ней вприпрыжку!


Как вечер наступает,
Сажусь я у окошка..
А свет когда погаснет –
Я юрк, в свое лукошко!



ps: :-p
и если вы собака,
но любите кота
не будьте забиякой-
аль не простит вам никогда!
 

слонопотам

Користувач
Реєстрація
25.12.09
Повідомлення
194
Репутація
4
КУРИНЫЙ ВЫБОР

НЕ БУДУ Я МОЛЧАТЬ, ТАИТЬ ГРЕХА -
ОСТАЛИСЬ КУРЫ ВДРУГ БЕЗ ПЕТУХА
И СТАЛИ ОНИ ДУМАТЬ, ДА ГАДАТЬ,
КОМУ ПРАВЛЕНИЕ КУРЯТНИКОМ ОТДАТЬ.
ЕСТЬ, ВРОДЕ, КАНДИДАТ НА ВЫСШИЙ ПОСТ
НО У НЕГО СОБАКИ ВЫДЕРНУЛИ ХВОСТ
ЕСТЬ И ДРУГОЙ, НО НЕ ПОЁТ В НОЧИ
И ХОДИТ СТОРОНОЙ, ХОТЬ САМОГО ТОПЧИ
ЕСТЬ КУРИЦА И, ВРОДЕ, НЕПЛОХА,
НО ЗАБИЯКА, ХУЖЕ ПЕТУХА!
ЕСТЬ И ДРУГАЯ - ВРОДЕ, И ПОЁТ,
И В НАШЕМ ЖЕ КУРЯТНИКЕ ЖИВЁТ,
НО СЛИШКОМ ВЯЛА И УЖЕ СТАРА,
И САМОЁ НЕ ВЫГНАТЬ СО ДВОРА,
А НУЖНО ПО ЗАДВОРКАМ КУР ВОДИТЬ,
А ЕЙ САМОЙ, БЕДНЯГЕ, ЛЕНЬ ХОДИТЬ.
ВОТ БРОЙЛЕРСКАЯ - ЭТА И МИЛА,
И С ПЕТУШИНЫМ РОСТОМ, И БЕЛА,
И ВАЖНОСТИ ПОЛНА - О ЧЕМ МЕЧТАТЬ?
НО ЕСТЬ БЕДА - А ВДРУГ НАЧНЕТ ТОПТАТЬ...
ВСЕХ ПЕРЕДАВИТ, КАК СЛЕПЫХ КОТЯТ,
ИЗ СПИН ЛИШЬ ТОЛЬКО ПЕРЬЯ ПОЛЕТЯТ!
И ВСЕ ЖЕ ВЫБОР ВЫПАЛ НА НЕЁ ...
ЗАПРАВИЛА КРАСАВИЦА. И ГЛЯДЬ,
ВЕДЬ НАШ КУРЯТНИК СТАЛО НЕ УЗНАТЬ:
И КРЫША ПРОВАЛИЛАСЬ И СТЕНА,
НО ДО СИХ ПОР ХОЗЯЙКОЮ ОНА...
МОРАЛЬ СЕЙ БАСНИ ОЧЕНЬ УЖ ПРОСТА:
ВО ВЛАСТИ НУЖЕН УМ - НЕ КРАСОТА.
ОБХАЯТЬ МОЖНО ВСЕХ - ТО С ЯЗЫКА СЛОВА,
А ЗДЕСЬ НУЖНА С МОЗГАМИ ГОЛОВА.
 

sum1n

Користувач
Реєстрація
23.01.11
Повідомлення
2
Репутація
0
Тема: Смысл в пустоте
захожу в свою комнату и закрываю двери на замок
убегаю от проблем и анализирую полученный урок.
нахожу смысл в пустоте, где никто мне не мешает
отсюда мои эмоции и мысли на край света улетают,
туда где не достать меня и не увидеть краем глаза,
где в небесных пустотах мир весь устлан в алмазах.
только здесь я нахожу смысл своего существования
я вольная птица и достоин большого внимания.
пустота как наркотик, расслабляет и даёт новые силы
я нахожу решение проблемы, вижу новые мотивы.
и где бы я ни был, в низу или на недоступной высоте
я обретаю гармонию только в пустоте!

(2009г)

добавлено через 12 минут
Сон
На днях, приснился странный_сон.
После которого, я упал с_кровати.
Оказывается, у меня страх_высот.
Но это секрет, и я скрыл_апатию.

Карабкаясь куда то, я слышал, зов_ женский.
Потом взойдя на берег, увидел море_рядом.
В дали лежала дева, ну само совершенство.
Словно превосходный вкус, морса_из_ягод.

Сверху чистое небо... Небыло ни_ чайки.
Снизу плод красоты, стыл в костюме Евы.
Мысль искушения плоти, промелькнула нечаянно.
Я же нормальный мужик, а не с горема Евнух.

И тут все изменилось, мы оказались под_ Коллизеем.
Который в небо взлетел, мою богиню разбудив.
Что за глюк? я ж не употреблял водку _или _зелье.
И зачем стальные цепи, приковались к её груди.....

__
На днях, приснился странный_сон.
После которого, я упал с_кровати.
Оказывается, у меня страх_высот.
Но это секрет, и я скрыл_апатию

(2010г)

ТЕМА: В погоне за счастьем

А мне бы те звёзды узреть.
Что падают медленно вниз.
И нежно собрать их в музей.
Чтоб каждый красою поник.

Бесплатно - бесценные вещи.
Готов просто так раздавать.
И доброе сердце трепещет.
Ему не нужна пустота.

Гоняться за счастьем не стоит.
Пусть лучше оно вас найдёт.
Не будьте по жизни - изгоем.
А верьте в хороший намёк.
__________________________

Одурманенный и непонятный


Твои духи, меня пленили
за них готов и жизнь отдать.
И хоть я часто обессилен,
но жажду боя, как "Спартак".
Как допинг этот аромат.
Осталось только бить рекорды.
Сразив преграды наповал.
Сказать, что к жизни я пригоден!
И в нашей маленькой прихожей
Готов с тобой великим быть.
Но ты кричишь мне "рот прикрой же"!
Эх, надоели... крики блин
 

XAMSTER

Користувач
Реєстрація
14.01.10
Повідомлення
26
Репутація
0
Мерцание сотен неоновых ламп -
Биение сердца в пустом корридоре;
Среди тысяч огней одинехонек, сам,
Затерянный парусник в каменном море.

Слова "Я люблю тебя" больше не греют,
В слове "люблю" только холод и ложь,
Цветы в ее вазе все больше сереют,
А утром все чаще пробивает на дрожь.

Одна за одной цепляются мысли
За давнее эхо несказанных слов,
Будто капли дождя над землею повисли,
Отражаясь пейзажами краденых снов.

Уже всеравно, что весна наступила,
От нее ничего ты больше не ждешь,
Второй раз за три года в душу вонзила
Цветами украшенный праздничный нож.

Ба ма селф(с)
 

Spanish Fly

Користувач
Реєстрація
11.11.06
Повідомлення
235
Репутація
7
набрела на одному сайті цікаву штуку.. визначає мелодійність вірша, тобто кількість складів у рядках. може трішки помогти при віршуванні.. :) http://forum.poets-club.ru/index.php?action=poemizer
 

XAMSTER

Користувач
Реєстрація
14.01.10
Повідомлення
26
Репутація
0
Практически идеально=)
Стих__________________________________Слогов
1. Мерцание сотен неоновых ламп - 11
2. Биение сердца в пустом корридоре; 12
3. Среди тысяч огней одинехонек, сам, 12
4. Затерянный парусник в каменном море. 12

5. Слова "Я люблю тебя" больше не греют, 12
6. В слове "люблю" только холод и ложь, 10
7. Цветы в ее вазе все больше сереют, 12
8. А утром все чаще пробивает на дрожь. 12

9. Одна за одной цепляются мысли 11
10. За давнее эхо несказанных слов, 11
11. Будто капли дождя над землею повисли, 13
12. Отражаясь пейзажами краденых снов. 12

13. Уже всеравно, что весна наступила, 12
14. От нее ничего ты больше не ждешь, 11
15. Второй раз за три года в душу вонзила 12
16. Цветами украшенный праздничный нож. 11
 

Menta

Користувач
Реєстрація
19.09.06
Повідомлення
215
Репутація
12
Ну вот и все! – шептали губы.
Ну вот и все! – говорили глаза.
Ну вот и все! – тебя не забуду
А разум не верит в это никак.

Такие встречи – яркие вспышки.
Такой позитив – нигде не сыскать.
Такие мгновенья – нежные краски
С болью потери буду я вспоминать

Томный взгляд – океаны желанья.
Поцелуй обжигает огнем.
Прикосновенья, слова, обещанья
Закончилось все и пролилось дождем

Ну вот и все! – шептали губы
Ну вот и все! – по щеке слеза
Ну вот и все! – помнить я буду
Это все во мне навсегда…
 

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
у тамбурі
грає тамбурин
значить їдуть додому
неформали

попри певну відсутність рим
їх ще досі приймають вокзали
де можна
вживати алкоголь
ховати голос
ховати волосся
у капюшони
грати на гітарі
давати цигарки циганам
спати у спальниках

тож поруч нікого нема
тільки в тамбурі
грає тамбурин
і я курю з неформалами
попри певну відсутність рим

вони вийдуть у Волочиську
і це не може не подобатися

Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»
[DOUBLEPOST=1435914968][/DOUBLEPOST]***
Ми антикварні до нестями
і акварельні до білизни,
i многолітні почуттями,
і малолітні ревматизмом.
Вже не керовані тяжінням,
посріблено-позолотілі,
ми дожидаємо успіння
та перевтілюємся в тілі,
коли рости не перестали
з усього тіла тільки вуха,
коли примноженню печалей
сусідствує упадок духа,
не розпрямивши рідні плечі,
не розімкнути ці обійми –
по-підлітковому старечі
і по-старечому лелійні.

Ірина Старовойт, із поетичної збірки «Гронінгенський рукопис»
 

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
Він вийде з хурделиці, схопить її за рукав:
Господи, як я чекав на тебе, як зупиняв
безнадійно розкритих жінок у квадратах кімнат,
крик – у горлі, щоб не зависнув над
тою, чужою. А пелехатий сніг
я зупинити ніяким теплом не зміг.
І вона, вириваючись, гляне йому в нутро
так беззахисно байдуже, і не розкаже про
те, як міцно можна любити чужих малят
і порожні вокзали, коли назад
значно важче, ніж потягом – уперед,
коли кинутий виклик ніхто не бере.
Він струшує зиму з її волосся, просить іще
пару хвилин, підставляє життя, плече
ненадійне… а хоч би один ковток…
Єдиний, хто не здається – її квиток.
І вони попрощаються без усяких «прощай».
І у ній ворухнеться поранений горностай.

Анна Малігон
 
  • Подобається
Реакції: Horej

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
Казка моєї бабусі
Коли сльози
Стають сіллю кам’яною
Коли море в животі
Стає шахтою
Помирають мамонти
І народжуються душі нарозхрист
Вони обмінюють сміливість на горілку
І наймаються на роботу

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна
Може, для неї половці різьбили статуї
Серед неголених, як шахтарі, степів
Зачекай!
Вона народить тобі мертве море
Її талія не шістдесят
А груди обвисли до пояса
Не заходь у неї
Можеш не повернутися
Мов дитина в матері
Яка не хоче народжувати
Він занурився в неї раз
І повернувся зі сльозами в руках –
Він занурився в неї – два
І повернувся зі сіллю в руках
Він занурився в неї – три…
І повні руки вуглин
Потягнули на дно
Підземного моря

Абрикосові дерева розпростерли руки до неба
Абрикоси одягнули жовтогарячі каски
І тепер, коли їси абрикоси
Всередині – вуглина
Кінець казки


Любов Якимчук, із поетичної збірки «Абрикоси Донбасу»

[bimg=500|no-lightbox]http://starylev.com.ua/files/blog/blog4_5.jpg[/bimg]
[DOUBLEPOST=1440664051][/DOUBLEPOST]***
Цей мій подив, як біль. Я боюся, тому що я знаю.
Зачудована, знаю. І гупає в скроні прибій.
Я Тебе всеприйму — в день, коли я Тебе упізнаю;
В день, коли я осліпну для світу, Всегосподи мій!
І нічого не треба, крім совісті. Кожної миті.
Це як тиша морська: схаменешся — і чуєш, що є.
Я люблю Тебе, Господи, так, як не можна у світі.
Дай мені благодать чути радісне Слово Твоє.

Маріанна Кіяновська, з поетичної збірки «373»
 

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
Вмочила цвіт акація при ночі
у чорну плав, у великодню плав.
Її торкнули співи парубочі,
найперший схлип дівоцького тепла
гілки обмарив, леготом оббризкав,
не погасив, а тільки обірвав.
А за рікою перебите військо
неначе в ями, падало в слова,
що ними я тримав, але не втримав.
Що ними знав я, та хіба я знав...
Лечу, як попіл, мислями нагими
у чорну плав, неподоланну плав.

Сергій Осока, з поетичної збірки «Небесна падалиця»
 

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
Це мало бути ясно ще першого разу —
того запаморочливого дня, і того вечора, і тієї
грозової ночі, коли я роздягав її просто так, знаючи,
що ми все одно не кохатимемось. Але тоді я був
засліплений іншим світлом, перебував деінде, боявся,
не хотів, не знав, брав участь в тій останній війні,
зрештою. На другій зустрічі вже все було зрозуміло —
вона вбиває чоловіків своїми гострими очима,
настромлює на них всіх цих сорокарічних хлопчиків,
як метеликів на шпильку. Ні скельця окулярів,
за якими вона ховає свій смертельний погляд, ані її
лагідний безневинний усміх тепер не врятують мене.
Я знімаю з неї окуляри і пронизливо вглядаюся
в глибину її очей, мов споглядаю два озера з вершини
гори. І все вже ясно, ще мить, і я піду на дно,
ще мить, і я дивитимусь на світ з-під водної гладіні.

Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»
[DOUBLEPOST=1442999849][/DOUBLEPOST]***
бігти крізь темряву
вперто і завчено

бігти завзято до світла в кінці
довгого чорного злого тунелю
свічку тримати у правій руці
і обпікатися нею
воском не вогником
тілом свічі
тої що плавно в’їдається в пальці
в шкіру і навіть в найтонші оці
риски-малюночки
чуєш, блукальцю
в те що залишилось з дотиків снів
довгих і темних як лід перед сходом
з листя доріг і з інакших світів
з тих хто біг перший
біг як завгодно
колом зигзагами по непрямій
лінії долі до свого тунелю
де завжди повно схололих слідів

бігти бо страшно

хоч легше без неї
не обпікаючись: впав і лежи
мовчки допоки змикаються стіни
й Сторожі Вічної Тиші з іржі
ліплять подобу твою незбагненну
чисту від болю без дряпок в душі
скріпок і цвяхів
бо чим зафіксуєш
пустку, розсипаність?

чуєш, біжи

бігти щоб вижити
чуєш?

Катерина Міхаліцина, із поетичної збірки «Тінь у дзеркалі»
 
  • Подобається
Реакції: kolya

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
тіло у теплім
намисті краплин
ноги засмаглі
чашки колін
в кроці ритмічно гойдаються
курява сонця
ніжність сліпа
пам’ять як низка
коротких па
з ритму усе починається
літостю літа
злістю зими
з ритму єдиного
створені ми
ти і я
ти і я
я і ти
я і ти
зупини відпусти
зупини відпусти

Мар`яна Савка, із поетичної збірки «Пора плодів і квітів»
 

Gorge

Користувач
Реєстрація
03.07.15
Повідомлення
9
Репутація
2
***
посаджу тебе на руки
посаджу тебе на алкоголь
слухай у моєму серці перезвуки
це один удар а це пароль
і душі моєї перегілля
балки і яри в печінці
обростають руки євшан-зіллям
очі наче дві криниці
з острахом дивлюсь у твоє тіло
по складах поскладано твоє ім’я
ми зміліли
перекоти-поле віяло
власне «ми» і власне «я»
але це лише мала дистанція
між твоїм гуцульським і моїм подільським
не виходь на своїй станції
бо у мене є ще пиво кажуть «львівське»
завтра пересядемо на човен
і гайда в плавбу по Дністру
місяць білий місяць повен
роздягає дерево в бору
і припливши аж до моря
чує музику холодну й голосну
але ми не знаєм скільки горя
нам переказом поштовим надішле весна

Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»
[DOUBLEPOST=1445937725][/DOUBLEPOST]***
шизофрен
і той у мені що говорить до тебе мовчки
і той у мені що говорить до тебе віршами
і той я живий що будую для тебе човен
усі ми – чужі і нічого нема між нами
і той я що стік би по тобі воском
і той що місив би тебе як тісто
нас тисячі тут у одному мозку
і нам ще просторо і нам не тісно
а так я люблю тебе стояко
бо ти у мені така столика
такі ми ніякі такі всілякі
такі ми розумні
такі ми дикі
такі-то там-то
такі-то тут ми
такі-то з кимось
такі-то разом
ми бгахаватгіта
і камасутра
останній аркуш
найперша фраза

Юрко Іздрик, із поетичної збірки «Календар любові»
 

ramsujot

Користувач
Реєстрація
25.09.12
Повідомлення
9
Репутація
2
Чого тобі царю в житті ще замало?

Чого тобі царю в житті ще замало?
Чому носа сунеш усюди свого?
Життя твоє може ти скажеш невдале?
Моє мабуть краще, ти хочеш його?

Чи може замало тобі іще влади?
Правителем світу ти бачиш себе
Ти втілення зла, лицемірства, неправди
Мільйони людей проклинають тебе.

Своїх сценарист ти нікчемних парадів
У світ розсилаєш брехливих послів
І купка недоумків луплять із “Градів”
Мабуть просто так, ти цього захотів.

Повір ти не бог, ти звичайна людина
І матір у тебе звичайна була.
Надію, як всі, вона мала на сина
Натомість диявола в світ привела.

Чи може надумав життя собі вічне?
У світ цей ти хочеш повторно прийти
Помрій, поплануй, але буде все звично
Усі помирають, тож здохнеш і ти.

Драганчук Микола