Одразу після ухвалення 28 квітня 2010 року Парламентською Асасмблеєю Ради Європи резолюції 1723 (2010), присвяченої пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років, російськими і деякими українськими засобами масової інформації було поширено повідомлення про те, що ПАРЄ «відхилила визнання Голодомору геноцидом українського народу». Спираючись на таку оцінку, окремі представники Партії регіонів виступили із заявами, в яких громадськості намагаються нав`язати думку про необхідність перегляду Закону України від 28 листопада 2008 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Аналіз тексту ухваленої ПАРЄ резолюції не дає підстав для таких тверджень. Резолюція беззастережно засуджує тоталітарний сталінський режим за жахливі злочинства, які порушували права людини і позбавляли мільйони людей у колишньому Радянському Союзі права на життя. Визнаючи, що голодну смерть мільйонів безневинних людей у Білорусії, Казахстані, Росії і Україні спричинили жорстокі навмисні дії комуністичного режиму, резолюція підкреслює, що ці трагічні події в різних регіонах мали свої особливості.
Оцінка специфіки злочину, скоєного в Україні, сформульована у частині 5 резолюції, яка передує описам подій в інших регіонах колишнього СРСР. Вона констатує: «В Україні, яка постраждала найбільше, особливих втрат зазнало селянство, мільйони селян-одноосібників та членів їхніх родин померли від голоду, що настав після примусової «колективізації» і внаслідок заборони залишати вражені голодом райони та конфіскації зерна й іншої їжі. Ці трагічні події названі Голодомором (політично-мотивованим голодом) і визнаються Законом України актом геноциду проти українців». (текст виділений мною).
З порівняльного аналізу різних частин резолюції випливає, що на відміну від ситуації в Росії, смерть від голоду в Україні була спричинена не внаслідок, а після припинення примусової колективізації шляхом конфіскації всього продовольства та запровадження заборони виїздити за межі охоплених голодом територій. Крім того, в ній спеціально уточнюється, що лише в Україні Голодомор був політично-мотивованим, а не тільки злочинною акцією на класовому грунті.
Нарешті, зіславшись на Закон України, а таким є Закон України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», Парламентська Асамблея Ради Європи тим самим підтвердила легітимність Закону, стаття 1 якого кваліфікує Голодомор в Україні як геноцид українського народу.
Отже, зміст резолюції ПАРЄ не дає жодних підстав для перегляду чи скасування згаданого Закону України. Тим більше, що 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м.Києва, розглянувши матеріали справи, порушеної СБУ України за фактом злочину, ухвалив постанову, в якій підтвердив висновок досудового слідства, що керівництво більшовицького тоталітарного режиму – Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М. у 1932-1933 роках на території УРСР вчинили геноцид частини української національної групи. Висновок слідства і постанова суду, які не були ні оскаржені, ні скасовані, підтвердили легітимність кваліфікації Голодомору як геноциду Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
На квітневій сесії ПАРЄ йшлося не про відмову від визнання Голодомору актом геноциду, а про більш розгорнуту кваліфікацію злочинних дій комуністичного режиму в Україні у світлі Конвенції ООН 1948 року про попередження злочину геноциду і покарання за нього та пропозицій Комітету Парламентської Асамблеї з правових питань та прав людини. Доповідач цього комітету П.Роуен (Великобританія) на основі всебічного аналізу доповіді Політичного комітету, яка була підготовлена його доповідачем М.Чавушоглу (Туреччина) і стала підгрунтям для вироблення проекту резолюції, дійшов висновку, що ця доповідь є незбалансованою, хибує на фаворитизм у баченні проблеми на користь російської сторони і не висвітлює з достатньою чіткістю злочинної спрямованості політики комуністичного режиму саме проти укранського народу. У зв`язку з цим П.Роуен запропонував низку поправок до проекту резолюції, зокрема, шляхом включення до її частини 5 додаткового речення такого змісту: «Навмисне позбавлення їжі мало на меті створення життєвих умов, розрахованих на часткове фізичне винищення українського народу», а також заміни слів «визнаються Законом України» словами «повинні визнаватись як».
Ці пропозиції 28 січня 2010 р. були ухвалені Комітетом з правових питань та прав людини одностайно, але без участі російської делегації, оскільки єдиний присутній на початку засідання її представник на знак незгоди з позицією доповідача та членів Комітету демонстративно залишив зал. Комітет також одностайно ухвалив представлений доповідачем висновок в цілому.
Суть пропозицій Комітету полягала в додатковому уточненні геноцидних наслідків навмисного позбавлення українських селян їжі та зміщенні акценту з опосередкованого визнання Парламентською Асамблеєю Голодомору актом геноциду шляхом відсилання до Закону України на імперативність прямого визнання геноцидного характеру Голодомору.
Отже, поправки Комітету не міняли беззастережного позитивного ставлення Парламентської Асамблеї Ради Європи до Закону України, яким Голодомор визнається актом геноциду. Натомість вони не були підтримані сесією. Це сталося не тільки і не стільки через шалений спротив і систематичний тиск на делегації ПАРЄ з боку російської сторони, скільки завдяки антиукраїнській позиції Президента України Януковича, яка істотно вплинула на результати голосування поправок.
У своєму виступі 27 квітня на сесії ПАРЄ, одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам`яті жертв Голодомору, Янукович взагалі ані словом не обмовився про трагедію українського народу, яка сталася внаслідок злочину геноциду, свідомо вчиненого комуністичним режимом проти української національної групи. Як президент України, Янукович був зобов`язаний висловити офіційну позицію держави, визначену у Законі України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» і підтверджену результатами досудового слідства, здійсненого СБУ України, та постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 р. Натомість він свідомо знехтував своїм обов`язком. Більше того, після виступу, відповідаючи на запитання щодо його особистої думки стосовно Великого Голоду, він заявив: «Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу – Радянський Союз».
Слід відзначити, що поставлене Януковичу запитання пролунало з вуст пана ЯакоТапані Лааксо, який входить до групи об`єданих європейських лівих і є заступником делегата від парламенту Фінляндії у ПАРЄ. Відповідно до інформації з Вікіпедії, яка грунтується на солідних фінських джерелах, пан Лааксо, як колишній член компартії Фінляндії, відомий у минулому своїми широкими зв`язками з радянським КДБ та східнонімецькою спецслужбою Штазі, і нині просуває російські інтереси. Вочевидь, виконане Я.Лааксо запитання про особисту думку президента України у публічному засіданні грунтувалося на підміні понять і було розраховане на маніпулювання думкою присутніх в залі.
У своїй привселюдній відповіді Янукович не відокремив своєї особистої позиції від позиції держави, визначеної Законом України і українським судом, натомість озвучив позицію делегації Росії. У зв`язку з цим виникає питання про роль Януковича в антиукраїнській кампанії, яку розгорнула російська сторона в рамках ПА РЄ. Невипадково її члени, присутні в залі засідань Асамблеї, висловили йому бурхливу підтримку, а наступного дня спікер Держдуми Росії Гризлов вітав «новий конструктивний підхід до історичних проблем, представлений учора в Стразбурзі Пезидентом України Віктором Януковичем». Водночас делегація Росії намагалася внести до резолюції поправку, яка б віддзеркалювала висловлене Януковичем заперечення геноцидного характеру Голодомору. Проте ця спроба не була підтримана Асамблеєю.
В остаточному тексті ухваленої ПАРЄ резолюції немає жодного положення, яке б заперечувало Голодомор як злочин геноциду. Висловлювання Януковича лише зашкодило уточненню і підсиленню документа, який з посиланням на Закон України визнає Голодомор актом геноциду.
Отже, резолюція ПАРЄ «Вшанування пам`яті жертв Великого Голоду (Голодомору) на території колишнього СРСР» не дає жодних підстав для скасування чи коригування Закону України «Про Голодомор 1932-1933 роках в Україні.
Зондуючи громадську думку і одночасно зомбуючи українське суспільство шляхом відвертої дезинформації, представники Партії регіонів прагнуть заднім числом виправдати Януковича, який став на шлях грубого зловживання своїм посадовим становищем і одночасно відвертого порушення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», стаття 2 якого встановлює: «Публічне заперечення Голодомору 1932 -1933 років в Україні визнається наругою над памяттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним». (Оскільки, Голодомор у цьому законі визаноно актом геноциду, то під статтю другу підпадає заперечення Голодомору як геноциду).
Як громадянин і член Партії регіонів Янукович має право на свої особисті і партійні переконання, але як Президент України він зобов`язаний відстоювати і захищати офіційну позицію держави. Як громадянин і Президент України Янукович зобов`язаний дотримуватися законів України, а не порушувати їх. Отже, має йтися не про скасування чи зміну Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», а про моральну і правову відповідальність Януковича як Президента і громадянина України.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор
O