Багато хто пише що потрібно одружуватись коли вже чогось досяг. А я думаю, що досягнути чогось в більшості людей виходить десь після 25 і вище. В такому віці людям вже важче пристосуватись одне до одного. В кожного виробились свої погляди на життя(до цього моменту самотнє), свої звички, свої "мухи в голові". Звідси: важче пристосуватись до потреб твоєїх половинки, важко не робити "як звик/ла", важко жертвувати чимось для блага сім"ї(як то: пиво з друзями, футбол, рибалка, посидіть в гаражі; зустріч з подругами, перемивання кісточок за кавою з колегами після роботи, і т.д.).
Через усе це, я вважаю, чому б не одружуватись після закінчення навчального закладу(бажано ВУЗу) хоча б одним із подружжя(бажано чоловіком). Разом вставати на ноги, разом добиватись успіху в житті, такі проблеми, до того ж якщо вдається їх перебороти, тільки скріплюють сім"ю, коли ти радієш успіхові твоєї половинки, а вона твоїм успіхам, до якого приклали руку відповідкно ти і вона. Висловлююсь з власного досвіду. Сам одружився у 23, після закінченя університету, був безробітний, нічого, після весілля відразу влаштувався на роботу. Дружина через рік закінчила, теж працює. Нічого, можна жити. Батьки звичайно ж допомагають, зараз важко відразу здобути все. Головне, на мою думку, зрозуміти, що тобі допомагають, але це не повинно бути вічно. І просто бути вдячним.
І проживши 2 роки одруженим, при чому поки що живучи з батьками, навіть слова про те що щось не так ми зробили не пролунало ні від кого. Отож і про розлучення не може бути мови
А на захід, я так думаю, не варто дивитись, тому що кругла шапка на квадратну голову не завжди налізе. Ми різні в усьому що торкається укладу життя, загальноприйнятим нормам у відношенні до сім"ї; не потрібно просто копіювати західну модель життя, потрібно удосконалювати нашу!