Називайте провокаторів провокаторами
- Автор теми kredit_s
- Дата створення
все верно
а теперь закрываю тему последней статьей
http://blogs.pravda.com.ua/authors/shrike/4faa2c159306a/
Роман Шрайк Основатель сайта durdom.in.ua
Навстречу "праздничному срачу"
09 травня 2012, 11:34
Версія для друку Коментарі 52
Опять девятое мая. Опять споры в интернете...
***
Мой дед был водителем. Он "дошел" на своем грузовичке до Берлина. Многие не дошли. А он дошел и вернулся. Про войну рассказывать не любил. Сочинял только сказки как вернулся домой на белом коне, как и положено кубанскому казаку.
Я сомневаюсь, что он хотел бы, чтобы его потомки ходили как новогодние елки, обвешанные лентами.
Я сомневаюсь, что ему были бы интересны споры в какой именно день закончилась самая большая бойня в истории человечества.
Она закончилась. И это главное. А он вернулся. И это главное для него.
Не вернулись – многие, дожили до сегодняшнего дня – единицы.
И если бы им всем – выжившим и погибшим – тогда, в 40х годах, сказали, что их внуки будут спорить какие ленточки носить или не носить и какую дату отмечать, они бы подумали, что их внуки – идиоты.
эта картинку вешаю для себя))))
я принял и живу с этимsonic сказав(ла):
а теперь закрываю тему последней статьей
http://blogs.pravda.com.ua/authors/shrike/4faa2c159306a/
Роман Шрайк Основатель сайта durdom.in.ua
Навстречу "праздничному срачу"
09 травня 2012, 11:34
Версія для друку Коментарі 52
Опять девятое мая. Опять споры в интернете...
***
Мой дед был водителем. Он "дошел" на своем грузовичке до Берлина. Многие не дошли. А он дошел и вернулся. Про войну рассказывать не любил. Сочинял только сказки как вернулся домой на белом коне, как и положено кубанскому казаку.
Я сомневаюсь, что он хотел бы, чтобы его потомки ходили как новогодние елки, обвешанные лентами.
Я сомневаюсь, что ему были бы интересны споры в какой именно день закончилась самая большая бойня в истории человечества.
Она закончилась. И это главное. А он вернулся. И это главное для него.
Не вернулись – многие, дожили до сегодняшнего дня – единицы.
И если бы им всем – выжившим и погибшим – тогда, в 40х годах, сказали, что их внуки будут спорить какие ленточки носить или не носить и какую дату отмечать, они бы подумали, что их внуки – идиоты.
эта картинку вешаю для себя))))
кстати интересный поворот с георгиевскими лентами))))
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/10/84906/
Російські козаки на службі у нацистів
10.05.2012 _ Ігор Саєнко
Версія для друку Коментарі 6
Георгіївські стрічки під час Другої світової носили хіба що "козаки, які служили Великій Німеччині". Зараз із цих людей за сприяння влади Луганщини створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству".
Цими днями в Україні ми святкуємо перемогу над лютим ворогом людства – гітлерівською Німеччиною. Вшановуємо тих, хто не шкодуючи власного життя, зробив свій внесок у цю перемогу. Але мусимо знати й тих "борцов за отечество", участь яких у цій війні свідомо не оприлюднюється.
За сприяння колишніх секретарів комуністичної партії та комсомолу, теперішніх можновладців, на Луганщині наполегливо створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству". Водночас ретельно замовчується служба дончаків гітлерівській Німеччині під час Другої Світової війни.
А розповісти є про що. Адже у складі Вермахту та Військ СС воювали численні козацькі полки, дивізії та навіть корпуси.
На окупованих німцями територіях діяли козацькі поліцейські батальйони, що мали головним завданням боротьбу з партизанами. Козаки цих батальйонів часто служили наглядачами військовополонених червоноармійців.....
............Багато німецьких колаборантів було і серед кубанських, терських, уральських, сибірських, астраханських та інших козаків - але в усіх козацьких формуваннях, що служили гітлерівській Німеччині, переважну більшість вояків складали саме донські козаки.
Колаборантство серед донського козацтва було масовим.
Козаки біля прапора в кольорах Донського козачого війська. 1942 рік
"Первоначально справа на груди у всех казаков красовались специально разработанные для "воинов с Востока" эмблемы в форме вписанной в ромб свастики-коловрата с горизонтальными "крылышками", но с 1943 года они перешли на ношение стандартного вермахтовского орла со свастикой-коловратом в когтях.
Казаки 5-го Донского конного полка И.Н.Кононова носили на головных уборах серебряную "мертвую голову" (от нем. "Тотенкопф") так называемого "прусского типа" – символ верности до гроба.
У казаков караульных эскадронов на рукавах мундиров и шинелей ниже локтя были георгиевские черно-оранжевые шевроны "углы" острием вверх."....
.....Загальна кількість козаків, що воювали на боці Третього Рейху в 1941-1945 роках, сягала ста тисяч. Ці "борцы за отечество сражались" разом із гітлерівцями проти Червоної Армії до останніх днів війни. Кривавий слід за собою вони залишили від Сталінграду до Польщі, Австрії та Югославії.
Викладені вище історичні відомості луганські чиновники не оприлюднюють. Вони виявляють неабияку обізнаність стосовно тих німецьких колаборантів, які воювали за тисячі кілометрів від Луганщини, але нічого не знають, чи не хочуть знати, за козаків-колаборантів Гітлера на місцевих та сусідніх теренах.
.........Георгіївська стрічка: поваги - нуль, максимум пропаганди
Кілька слів стосовно "георгиевских ленточек", які зараз чіпляють на честь перемоги над гітлерівською Німеччиною у Другій Світовій війні. Жоден вояк Червоної Армії під час цієї війни не одержав будь-якої відзнаки чи нагороди із назвою "георгиевская":
"Георгиевские кресты, наградное оружие и шевроны получали тогда казаки, которые служили Великой Германии".
Щороку 9 травня на Луганщині і, зокрема, на Гострій Могилі, у Краснодоні та на Міус-фронті, під час урочистостей і святкувань з нагоди Дня Перемоги, представники влади промовляють: "Мы чтим нашу историю и никому не позволим…".
На почесному місці біля них зазвичай стовбичать донські козаки з "георгиевскими" відзнаками. Бракує лише портретів Краснова, Павлова, Доманова, Кононова та інших ватажків донського козацтва. "А братія мовчить собі, витріщивши очі! Нехай, каже, може так і треба". І слухняно й собі скрізь чіпляє "георгиевские ленточки".
Ігор САЄНКО (Луганськ), спеціально для ІП
вот тебе и георгиевская ленточка))))
добавлено через 11 минут
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/06/2/41536/
дуже цікава стаття про історію та георгієвські нагороди
Георгіївська стрічка: поваги - нуль, максимум пропаганди
Ігор Федик _ Четвер, 2 червня 2011, 10:38
Версія для друку Коментарі 44
Ігор Федик
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.
Член Національної спілки краєзнавців України.
Заслужений учитель України
Фальсифікувати історію, видавати її у вигідному для себе ракурсі - завжди було притаманне більшовикам. Жодна більш-менш значуща подія - російської чи радянської, як рівно і ж Всесвітньої історії - не писалася об'єктивно, а підганялася під світогляд і дії "великих керманичів".
Нині ця практика утверджується в незалежній Україні, тобто перекручується, фальсифікується і нівелюється українська національна історія. Привид "колиски трьох братніх народів" знову загойдався в московській столиці.
Події 9 травня наочно підтвердили відвертий рецидив антиукраїнського і окремо "антигалицького" ідейного спрямування політики відповідних кіл. Демагогічна риторика і синхронна брехня, на жаль, мали вплив на частину нашого суспільства.
Маємо на увазі безпринципне використання георгіївських стрічок, які жодного стосунку до радянських символів не мають, а лише виконують декоративну роль у протистоянні з українською державною символікою. Георгіївська стрічка - хоч у нас, хоч у Росії - має відігравати роль своєрідного прикриття провальної внутрішньої політики і відвернути увагу від лавини наростаючих суспільно-економічних проблем.
В часі існування Російської імперії Георгіївські ордени, стрічки, іменна георгіївська зброя, іменні георгіївські срібні сурми були гордістю тогочасного суспільства - починаючи від імператорів і закінчуючи простим селянином-кріпаком. Так було до приходу більшовиків на чолі з Леніним. Спаплюжена георгіївська стрічка була замінена кривавою кокардою.
Георіївський хрест 3-го ступеня (аверс)
Мусимо підкреслити і те, що інколи цю найвидатнішу нагороду отримували генерали, офіцери та солдати за придушення національно-визвольної боротьби (Польща, Угорщина, Кавказ), але сьогодні мова йтиме про тисячі російських офіцерів та солдатів (і серед них чимало українців), які отримували цю високу нагороду в чесному бою, захищаючи свою Батьківщину.
Загляньмо в історію нагороди.
Орден Святого Георгія був заснований Катериною ІІ у 1769 р. для нагородження тих, хто проявив мужність під час воєн, а також чесно служив Вітчизні в армії і на флоті. Орден мав чотири ступеня. Як правило, ним нагороджувалися генерали і полковники російської армії.
Як козаки з засновником ВМФ США воювали
Орденами 1 і 2 ступеня нагороджував особисто імператор. Це зробило нагороду найпрестижнішою в Росії. Орден мав і високу матеріальну вартість, тому що був виконаний із золота високої проби.
Відзнака військового ордену Св. Георгія була заснована у 1807 р. маніфестом імператора Олександра І для нагородження нижчих чинів за високу хоробрість. В історії ця нагорода відома як солдатський георгіївський хрест. Чимало російських солдатів та унтер-офіцерів отримали цю нагороду за мужність у війнах, які вела Російська імперія.
Повним кавалером ордену Св. Георгія стали: генерал-фельдмаршал Кутузов, генерал-фельдмаршал Барклай-де-Толлі, генерал-фельдмаршал Паскевич, генерал-фельдмаршал Дибич-Забалканський. Орденами трьох ступенів були нагороджені - генерал-фельдмаршал Потьомкін, генералісимус Суворов та генерал Беннігсен. Цим орденом нагороджувалися і високі особи-іноземці.
Георгіївський хрест для іновірців - із орлом замість Святого Юра на коні
Ще один бойовий генерал Милорадович отримав солдатський Георгіївський Хрест за те, що особисто, йдучи в солдатській шерензі, повів полки на французькі ряди під Лейпцигом. Чимало солдатів і офіцерів отримали Георгія в часі Першої світової війни за особисту мужність і героїзм.
Багато аналогічних нагород отримали солдати, офіцери та генерали армії Власова та інших російських з'єднань, що воювали на боці нацистів. Хай про це подумають ті, хто каже "спасибо деду за победу".
Крім орденів, за мужність нагороджували іменною зброєю з Георгіївським знаком та стрічкою. Нагороджувалися і військові частини, що відзначалися своєю хоробрістю, зокрема нагороджувалися срібними георгіївськими сурмами.
Нагорода 1-го ступеня (реверс)
В часі російської громадянської війни тисячі офіцерів та солдатів були нагороджені орденами Георгія та іншими георгіївськими відзнаками за мужність проявлену в боях з більшовиками.
26 листопада 1769 р. було проголошено Днем Георгіївських кавалерів і востаннє його святкували 26 листопада 1916 р. У жовтні 1917 р. до влади в Росії прийшли більшовики на чолі з полум'яним марксистом, що прибув у Росію в опломбованому німецькому вагоні. Російській Георгіївській славі прийшов сумний кінець. Одних кавалерів св. Георгія розстріляли, інших - втопили, другі мусили покинути батьківщину, за яку вони так мужньо билися.
В країні було винищено все, що пов'язане з цією нагородою. Ось декілька прикладів.
В перші роки комуністи наказали забути про Суворова та Кутузова, як представників експлуататорських класів. Милорадовича оголосили ворогом народу за те, що вмовляв солдатів на Сенатській площі не ганьбити своєї доблесті і розійтися по казармах. І солдати підняли багнети, шануючи героя Вітчизняної війни 1812 р., однак постріл переляканого Каховського обірвав життя Милорадовича.
Нагорода 4-го ступеня (срібна). Таким спершу нагородили легендарного матроса Кішку
Про це всюди встигали писати радянські історики, а от про те, що один із керівників повстання декабристів - полковник Павло Пестель - за мужність у війні 1812 р. був нагороджений георгіївською іменною зброєю, мовчали.
Більшовицька і нова російська історіографія не афішують, що герой оборони Севастополя, мужній матрос Петро Кішка був українцем і тричі став володарем нагород Св. Георгія за свої подвиги у Кримській війні. А отримував він їх з рук ще одного кавалера цього ордену - адмірала Нахімова. Лише одні негації випливали з-під пера радянських авторів, коли ішлося про генералів Юденича та Міллєра, які були кавалерами св. Георгія і воювали на півночі проти більшовиків.
Російський імператор Микола ІІ з дружиною, дочками та сином-інвалідом, який нагородив не одного генерала, офіцера чи солдата Георгіївським хрестом за особливі заслуги і мужність, був жорстоко замучений більшовиками.
Радянська поштівка 1973 року - з напівлегалізованими помаранчево-чорними кольорами. Фото: retropost.ru
Особливо жорстко більшовики проявили себе в Криму у 1920 р. після розгрому Білої армії. Тисячі російських офіцерів та солдатів, повіривши гарантіями Фрунзе, і будучи щирими російськими патріотами, не емігрували в Туреччину, а залишилися на батьківщині. "Героями" винищення російських патріотів була, за висловом О.Солженіцина, "фурія червоного терору" Роза Землячка і угорський комуніст, що втік до Радянської Росії - Бела Кун.
Перш за все були винищені георгіївські кавалери, яких топили в Чорному морі, прив'язуючи до ніг каміння і вони тисячами стояли мертві у воді жахаючи тих, хто вцілів. За першу зиму, під керівництвом Рози Землячки (яка особисто розстрілювала полонених з кулемета) було знищено 90 тисяч чоловік, в тому числі жінок і дітей.
Фінська нагорода за участь у "Зимовій війні" проти СРСР. Теж "георгіївська стрічка"
Маршал Фінляндії Маннергейм, колишній російський офіцер і кавалер ордену св. Георгія, у Зимовій війні 1939-1940 рр. буквально розтрощив авангардні з'єднання Червоної армії. Через бездарність радянського командування і невігластво Сталіна у фінських снігах знайшли смерть сотні тисяч росіян та українців.
Під час Другої світової війни в російських арміях і загонах, що билися на боці фашистської Німеччини було відновлено практику нагородження генералів офіцерів та рядовиків орденами Св. Георгія. Чимало з них були нагороджені за мужність в боях з радянськими військами під Сталінградом.
Георгіївськими кавалерами були козачі генерали, які воювали на боці Третього рейху - начальник Головного управління козачих військ Головного управління СС П. Краснов, начальник козачого резерву Головного управління військ СС А. Шкуро, командир запасної бригади козачого резерву Головного управління СС А.Туркула та інші російські офіцери.
Зараз в Росії вшановують страчених есесівців і їхню стрічку, а 50 років тому - вішали. Фото: waffen.ucoz.ru
Під час радянсько-німецької війни, коли нацисти стояли під Сталінградом, Сталін, щоб якось вплинути на патріотичні почуття, дозволив використовувати на деяких орденах ностальгійні кольори георгіївської стрічки, зокрема на ордені Слави. З цієї причини вождь всіх народів дозволив встановити орден Суворова, орден Кутузова та орден Б.Хмельницького.
З 2000 р. починається посилене впровадження георгіївської стрічки у російській армії і серед населення. Комуністи чомусь не протестують. Червоні кокарди, поєднані з георгіївськими стрічками - черговий казус в історії Росії, чи, скоріше, в історії російської пропаганди. Знівелювання цього символу агітаторами "русского мира" є очевидним.
Є чим пишатися. Фото: polit-gramota.ru
Перетворення цієї високої відзнаки на засіб впровадження імперських та ксенофобських ідей, засіб агітпропу, засіб самоутвердження для можновладців є вершиною цинізму і, принаймні, неповагою до тих, хто її дійсно заслужив. Повісити бойову нагороду на собаку або на "мерседес" - це ж треба додуматися!
А на російському Уралі з георгіївською стрічкою на авто їздить наркодилер - він пам'ятає, він пишається.
Незалежна Україна немає жодного стосунку до цього російського національного символу. Сама георгіївська стрічка перетворена невігласами в буденну річ, а на Україні, крім справжніх ветеранів Другої Світової війни, стала символом антиукраїнської чорної сотні і означенням огульної фальсифікації української історії.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/10/84906/
Російські козаки на службі у нацистів
10.05.2012 _ Ігор Саєнко
Версія для друку Коментарі 6
Георгіївські стрічки під час Другої світової носили хіба що "козаки, які служили Великій Німеччині". Зараз із цих людей за сприяння влади Луганщини створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству".
Цими днями в Україні ми святкуємо перемогу над лютим ворогом людства – гітлерівською Німеччиною. Вшановуємо тих, хто не шкодуючи власного життя, зробив свій внесок у цю перемогу. Але мусимо знати й тих "борцов за отечество", участь яких у цій війні свідомо не оприлюднюється.
За сприяння колишніх секретарів комуністичної партії та комсомолу, теперішніх можновладців, на Луганщині наполегливо створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству". Водночас ретельно замовчується служба дончаків гітлерівській Німеччині під час Другої Світової війни.
А розповісти є про що. Адже у складі Вермахту та Військ СС воювали численні козацькі полки, дивізії та навіть корпуси.
На окупованих німцями територіях діяли козацькі поліцейські батальйони, що мали головним завданням боротьбу з партизанами. Козаки цих батальйонів часто служили наглядачами військовополонених червоноармійців.....
............Багато німецьких колаборантів було і серед кубанських, терських, уральських, сибірських, астраханських та інших козаків - але в усіх козацьких формуваннях, що служили гітлерівській Німеччині, переважну більшість вояків складали саме донські козаки.
Колаборантство серед донського козацтва було масовим.
Козаки біля прапора в кольорах Донського козачого війська. 1942 рік
"Первоначально справа на груди у всех казаков красовались специально разработанные для "воинов с Востока" эмблемы в форме вписанной в ромб свастики-коловрата с горизонтальными "крылышками", но с 1943 года они перешли на ношение стандартного вермахтовского орла со свастикой-коловратом в когтях.
Казаки 5-го Донского конного полка И.Н.Кононова носили на головных уборах серебряную "мертвую голову" (от нем. "Тотенкопф") так называемого "прусского типа" – символ верности до гроба.
У казаков караульных эскадронов на рукавах мундиров и шинелей ниже локтя были георгиевские черно-оранжевые шевроны "углы" острием вверх."....
.....Загальна кількість козаків, що воювали на боці Третього Рейху в 1941-1945 роках, сягала ста тисяч. Ці "борцы за отечество сражались" разом із гітлерівцями проти Червоної Армії до останніх днів війни. Кривавий слід за собою вони залишили від Сталінграду до Польщі, Австрії та Югославії.
Викладені вище історичні відомості луганські чиновники не оприлюднюють. Вони виявляють неабияку обізнаність стосовно тих німецьких колаборантів, які воювали за тисячі кілометрів від Луганщини, але нічого не знають, чи не хочуть знати, за козаків-колаборантів Гітлера на місцевих та сусідніх теренах.
.........Георгіївська стрічка: поваги - нуль, максимум пропаганди
Кілька слів стосовно "георгиевских ленточек", які зараз чіпляють на честь перемоги над гітлерівською Німеччиною у Другій Світовій війні. Жоден вояк Червоної Армії під час цієї війни не одержав будь-якої відзнаки чи нагороди із назвою "георгиевская":
"Георгиевские кресты, наградное оружие и шевроны получали тогда казаки, которые служили Великой Германии".
Щороку 9 травня на Луганщині і, зокрема, на Гострій Могилі, у Краснодоні та на Міус-фронті, під час урочистостей і святкувань з нагоди Дня Перемоги, представники влади промовляють: "Мы чтим нашу историю и никому не позволим…".
На почесному місці біля них зазвичай стовбичать донські козаки з "георгиевскими" відзнаками. Бракує лише портретів Краснова, Павлова, Доманова, Кононова та інших ватажків донського козацтва. "А братія мовчить собі, витріщивши очі! Нехай, каже, може так і треба". І слухняно й собі скрізь чіпляє "георгиевские ленточки".
Ігор САЄНКО (Луганськ), спеціально для ІП
вот тебе и георгиевская ленточка))))
добавлено через 11 минут
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/06/2/41536/
дуже цікава стаття про історію та георгієвські нагороди
Георгіївська стрічка: поваги - нуль, максимум пропаганди
Ігор Федик _ Четвер, 2 червня 2011, 10:38
Версія для друку Коментарі 44
Ігор Федик
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.
Член Національної спілки краєзнавців України.
Заслужений учитель України
Фальсифікувати історію, видавати її у вигідному для себе ракурсі - завжди було притаманне більшовикам. Жодна більш-менш значуща подія - російської чи радянської, як рівно і ж Всесвітньої історії - не писалася об'єктивно, а підганялася під світогляд і дії "великих керманичів".
Нині ця практика утверджується в незалежній Україні, тобто перекручується, фальсифікується і нівелюється українська національна історія. Привид "колиски трьох братніх народів" знову загойдався в московській столиці.
Події 9 травня наочно підтвердили відвертий рецидив антиукраїнського і окремо "антигалицького" ідейного спрямування політики відповідних кіл. Демагогічна риторика і синхронна брехня, на жаль, мали вплив на частину нашого суспільства.
Маємо на увазі безпринципне використання георгіївських стрічок, які жодного стосунку до радянських символів не мають, а лише виконують декоративну роль у протистоянні з українською державною символікою. Георгіївська стрічка - хоч у нас, хоч у Росії - має відігравати роль своєрідного прикриття провальної внутрішньої політики і відвернути увагу від лавини наростаючих суспільно-економічних проблем.
В часі існування Російської імперії Георгіївські ордени, стрічки, іменна георгіївська зброя, іменні георгіївські срібні сурми були гордістю тогочасного суспільства - починаючи від імператорів і закінчуючи простим селянином-кріпаком. Так було до приходу більшовиків на чолі з Леніним. Спаплюжена георгіївська стрічка була замінена кривавою кокардою.
Георіївський хрест 3-го ступеня (аверс)
Мусимо підкреслити і те, що інколи цю найвидатнішу нагороду отримували генерали, офіцери та солдати за придушення національно-визвольної боротьби (Польща, Угорщина, Кавказ), але сьогодні мова йтиме про тисячі російських офіцерів та солдатів (і серед них чимало українців), які отримували цю високу нагороду в чесному бою, захищаючи свою Батьківщину.
Загляньмо в історію нагороди.
Орден Святого Георгія був заснований Катериною ІІ у 1769 р. для нагородження тих, хто проявив мужність під час воєн, а також чесно служив Вітчизні в армії і на флоті. Орден мав чотири ступеня. Як правило, ним нагороджувалися генерали і полковники російської армії.
Як козаки з засновником ВМФ США воювали
Орденами 1 і 2 ступеня нагороджував особисто імператор. Це зробило нагороду найпрестижнішою в Росії. Орден мав і високу матеріальну вартість, тому що був виконаний із золота високої проби.
Відзнака військового ордену Св. Георгія була заснована у 1807 р. маніфестом імператора Олександра І для нагородження нижчих чинів за високу хоробрість. В історії ця нагорода відома як солдатський георгіївський хрест. Чимало російських солдатів та унтер-офіцерів отримали цю нагороду за мужність у війнах, які вела Російська імперія.
Повним кавалером ордену Св. Георгія стали: генерал-фельдмаршал Кутузов, генерал-фельдмаршал Барклай-де-Толлі, генерал-фельдмаршал Паскевич, генерал-фельдмаршал Дибич-Забалканський. Орденами трьох ступенів були нагороджені - генерал-фельдмаршал Потьомкін, генералісимус Суворов та генерал Беннігсен. Цим орденом нагороджувалися і високі особи-іноземці.
Георгіївський хрест для іновірців - із орлом замість Святого Юра на коні
Ще один бойовий генерал Милорадович отримав солдатський Георгіївський Хрест за те, що особисто, йдучи в солдатській шерензі, повів полки на французькі ряди під Лейпцигом. Чимало солдатів і офіцерів отримали Георгія в часі Першої світової війни за особисту мужність і героїзм.
Багато аналогічних нагород отримали солдати, офіцери та генерали армії Власова та інших російських з'єднань, що воювали на боці нацистів. Хай про це подумають ті, хто каже "спасибо деду за победу".
Крім орденів, за мужність нагороджували іменною зброєю з Георгіївським знаком та стрічкою. Нагороджувалися і військові частини, що відзначалися своєю хоробрістю, зокрема нагороджувалися срібними георгіївськими сурмами.
Нагорода 1-го ступеня (реверс)
В часі російської громадянської війни тисячі офіцерів та солдатів були нагороджені орденами Георгія та іншими георгіївськими відзнаками за мужність проявлену в боях з більшовиками.
26 листопада 1769 р. було проголошено Днем Георгіївських кавалерів і востаннє його святкували 26 листопада 1916 р. У жовтні 1917 р. до влади в Росії прийшли більшовики на чолі з полум'яним марксистом, що прибув у Росію в опломбованому німецькому вагоні. Російській Георгіївській славі прийшов сумний кінець. Одних кавалерів св. Георгія розстріляли, інших - втопили, другі мусили покинути батьківщину, за яку вони так мужньо билися.
В країні було винищено все, що пов'язане з цією нагородою. Ось декілька прикладів.
В перші роки комуністи наказали забути про Суворова та Кутузова, як представників експлуататорських класів. Милорадовича оголосили ворогом народу за те, що вмовляв солдатів на Сенатській площі не ганьбити своєї доблесті і розійтися по казармах. І солдати підняли багнети, шануючи героя Вітчизняної війни 1812 р., однак постріл переляканого Каховського обірвав життя Милорадовича.
Нагорода 4-го ступеня (срібна). Таким спершу нагородили легендарного матроса Кішку
Про це всюди встигали писати радянські історики, а от про те, що один із керівників повстання декабристів - полковник Павло Пестель - за мужність у війні 1812 р. був нагороджений георгіївською іменною зброєю, мовчали.
Більшовицька і нова російська історіографія не афішують, що герой оборони Севастополя, мужній матрос Петро Кішка був українцем і тричі став володарем нагород Св. Георгія за свої подвиги у Кримській війні. А отримував він їх з рук ще одного кавалера цього ордену - адмірала Нахімова. Лише одні негації випливали з-під пера радянських авторів, коли ішлося про генералів Юденича та Міллєра, які були кавалерами св. Георгія і воювали на півночі проти більшовиків.
Російський імператор Микола ІІ з дружиною, дочками та сином-інвалідом, який нагородив не одного генерала, офіцера чи солдата Георгіївським хрестом за особливі заслуги і мужність, був жорстоко замучений більшовиками.
Радянська поштівка 1973 року - з напівлегалізованими помаранчево-чорними кольорами. Фото: retropost.ru
Особливо жорстко більшовики проявили себе в Криму у 1920 р. після розгрому Білої армії. Тисячі російських офіцерів та солдатів, повіривши гарантіями Фрунзе, і будучи щирими російськими патріотами, не емігрували в Туреччину, а залишилися на батьківщині. "Героями" винищення російських патріотів була, за висловом О.Солженіцина, "фурія червоного терору" Роза Землячка і угорський комуніст, що втік до Радянської Росії - Бела Кун.
Перш за все були винищені георгіївські кавалери, яких топили в Чорному морі, прив'язуючи до ніг каміння і вони тисячами стояли мертві у воді жахаючи тих, хто вцілів. За першу зиму, під керівництвом Рози Землячки (яка особисто розстрілювала полонених з кулемета) було знищено 90 тисяч чоловік, в тому числі жінок і дітей.
Фінська нагорода за участь у "Зимовій війні" проти СРСР. Теж "георгіївська стрічка"
Маршал Фінляндії Маннергейм, колишній російський офіцер і кавалер ордену св. Георгія, у Зимовій війні 1939-1940 рр. буквально розтрощив авангардні з'єднання Червоної армії. Через бездарність радянського командування і невігластво Сталіна у фінських снігах знайшли смерть сотні тисяч росіян та українців.
Під час Другої світової війни в російських арміях і загонах, що билися на боці фашистської Німеччини було відновлено практику нагородження генералів офіцерів та рядовиків орденами Св. Георгія. Чимало з них були нагороджені за мужність в боях з радянськими військами під Сталінградом.
Георгіївськими кавалерами були козачі генерали, які воювали на боці Третього рейху - начальник Головного управління козачих військ Головного управління СС П. Краснов, начальник козачого резерву Головного управління військ СС А. Шкуро, командир запасної бригади козачого резерву Головного управління СС А.Туркула та інші російські офіцери.
Зараз в Росії вшановують страчених есесівців і їхню стрічку, а 50 років тому - вішали. Фото: waffen.ucoz.ru
Під час радянсько-німецької війни, коли нацисти стояли під Сталінградом, Сталін, щоб якось вплинути на патріотичні почуття, дозволив використовувати на деяких орденах ностальгійні кольори георгіївської стрічки, зокрема на ордені Слави. З цієї причини вождь всіх народів дозволив встановити орден Суворова, орден Кутузова та орден Б.Хмельницького.
З 2000 р. починається посилене впровадження георгіївської стрічки у російській армії і серед населення. Комуністи чомусь не протестують. Червоні кокарди, поєднані з георгіївськими стрічками - черговий казус в історії Росії, чи, скоріше, в історії російської пропаганди. Знівелювання цього символу агітаторами "русского мира" є очевидним.
Є чим пишатися. Фото: polit-gramota.ru
Перетворення цієї високої відзнаки на засіб впровадження імперських та ксенофобських ідей, засіб агітпропу, засіб самоутвердження для можновладців є вершиною цинізму і, принаймні, неповагою до тих, хто її дійсно заслужив. Повісити бойову нагороду на собаку або на "мерседес" - це ж треба додуматися!
А на російському Уралі з георгіївською стрічкою на авто їздить наркодилер - він пам'ятає, він пишається.
Незалежна Україна немає жодного стосунку до цього російського національного символу. Сама георгіївська стрічка перетворена невігласами в буденну річ, а на Україні, крім справжніх ветеранів Другої Світової війни, стала символом антиукраїнської чорної сотні і означенням огульної фальсифікації української історії.