Уркаїна для людей - понеслося
- Автор теми Spoch
- Дата створення
В Днепропетровске "титушки" напали на общежитие
Спортсмены пытались выселить людей из их комнат.
В Жовтневом районе более десятка "спортсменов" ворвались в общежитие и силой заставляли людей оставить их комнаты. Парни в спортивных костюмах выламывали замки в дверях комнат и били хозяев, сообщает 9 канал.
Жители говорят, что молодые искали определенные номера комнат, а к непокорным применяли силу. Кроме того, на входе они выставили коренастого парня, который мешал съемочной группе попасть в общежитие.
В коридоре находилось более десятка парней. Они отворачивались от камеры и отказывались общаться.
Видео как "Титушки" избивают людей возле ОГА в Днепропетровска >>>
Жители общежития рассказывают, как молодые люди врывались в комнаты и силой заставляли хозяев покинуть жилье. Затем выносили вещи в коридор. Закрытые двери их не останавливали.
В захваченных комнатах они заменяли замки. К тем жителям, которые пытались сопротивляться, применяли силу. Вход на этаж они перекрыли, чтобы во время их "операции" туда никто не смог попасть.
Следователи Жовтневого райотдела милиции говорят, что молодые действовали незаконно, хотя имели определенный документ – решение суда, по которому они имеют право заселяться в комнаты.
В течение суток суд решит, держать их под стражей или отпустить до слушания дела.
http://dp.vgorode.ua/news/208522-v-dnepropetrovske-tytushky-napaly-na-obschezhytye
Спортсмены пытались выселить людей из их комнат.
В Жовтневом районе более десятка "спортсменов" ворвались в общежитие и силой заставляли людей оставить их комнаты. Парни в спортивных костюмах выламывали замки в дверях комнат и били хозяев, сообщает 9 канал.
Жители говорят, что молодые искали определенные номера комнат, а к непокорным применяли силу. Кроме того, на входе они выставили коренастого парня, который мешал съемочной группе попасть в общежитие.
В коридоре находилось более десятка парней. Они отворачивались от камеры и отказывались общаться.
Видео как "Титушки" избивают людей возле ОГА в Днепропетровска >>>
Жители общежития рассказывают, как молодые люди врывались в комнаты и силой заставляли хозяев покинуть жилье. Затем выносили вещи в коридор. Закрытые двери их не останавливали.
В захваченных комнатах они заменяли замки. К тем жителям, которые пытались сопротивляться, применяли силу. Вход на этаж они перекрыли, чтобы во время их "операции" туда никто не смог попасть.
Следователи Жовтневого райотдела милиции говорят, что молодые действовали незаконно, хотя имели определенный документ – решение суда, по которому они имеют право заселяться в комнаты.
В течение суток суд решит, держать их под стражей или отпустить до слушания дела.
http://dp.vgorode.ua/news/208522-v-dnepropetrovske-tytushky-napaly-na-obschezhytye
Байдужим. Цей дзвін дзвонить по вас
01 лютого 2014, 19:53
Версія для друкуКоментарі289
Погодьтесь, коли в місті починає діяти маніяк ніхто не може бути в безпеці. У нас гірша ситуація – нашою країною керує маніяк, при чому його обслуговує державна репресивна машина, що має можливості створювати ескадрони смерті в кожному місті.
Маніяка зазвичай важко виявити, на публіку він веде звичне життя, часто має сім'ю та дітей. А наш маніяк страшніший, бо навіть не вважає за потрібне ховатися. Лише на 3-му році президенства Янукович почав віддавати накази викрадати, катувати, вбивати, заморожувати зі зв'язаними руками звичайних людей. При чому для нього це лише політтехнології. При чому, зауважте, в його планах царювати, як мінімум два терміни та передати владу по спадку. Що ж тоді буде з Україною і нами?
Байдужі спитайте себе, чи готові ви жити в країні маніяка, що навіть не намагається виглядати, як здорова людина?
Якщо – ні, то ви вже запізнилися. Ми вже в цій країні. Ви просто цього ще не помітили. Бо до вас ще черга не дійшла, але обов'язково дійде, навіть якщо будете байдужі.
Я знаю про що пишу, бо я з тих, до кого дійшла черга, я з тими, хто наступний в черзі, я свідомо встала в цю чергу знову.
Нещодавно я стала свідком однієї розмови в штабі Автомайдану. Одним з співрозмовників був Ярослав Гончар – недобитий "Беркутом". Це той відчайдух, що на власному автомобілі на Оболоні зупинив автобуси "Беркуту", які підтягувалися з "Міжгір'я" на Майдан. Десятки "беркутівців" спочатку розтрощили його авто, а потім взялися за Ярослава з напарником. Ярославу допоміг пасок безпеки, силовики в садистському запалі не змогли його витягнути з авто, а бити через розтрощені вікна було не зручно. Тому він лишився "недобитий".
Другий співрозмовник – Володимир Маралов – "недорозстріляний". Активіст "Дорожнього контролю", якого, ще в грудні просто на вулиці захопили невідомі особи: допитували, а потім вистрілили в серце. Куля чудом розвернулася у м'язі та не зачепила серце.
Так от розмова була наступна: "недобитий" цікавився в "недорозстріляного", що він відчував під час пострілу.
Відповідь зацікавила і мене. Зізнаюся дуже цікавила, бо отримати кулю нині куди реальніше, ніж скажімо, піти в кінотеатр і відповідь неабияк потішила, бо Володимир розповів, що це не дуже боляче. Тебе наче відкидає, а потім відключається свідомість. Володимиру я весело повідомила, що коли по голові б'ють теж відчуваєш, щось подібне. Втрата свідомості рятує від болю.
Ось така у нас радісна розмова вийшла, бо нині в нашій системі цінностей-безболісна смерть вже благо.
Байдужі, ви тільки уявіть, що нас цікавить, бо якщо лишитесь байдужими, колись через це доведеться пройти і вам. Зрозумійте, в яку страшну паралельну реальність, раптом потрапили ми, по-суті, "тепличні діти", які все життя гралися в мир та любов, мали буденні обов'язки, виховували дітей, може більше були романтиками та ідеалістами ніж загал, може більше вірили в гідність, чесність, патріотизм...Тому наша черга прийшла першою і в нашому житті стало буденністю, коли за наказом одного садиста – маніяка Віктора Януковича, ескадрони смерті б'ють наших друзів, розстрілюють, залишають у лісі замерзати, закопують в могили, як не ідентифіковані тіла.
В цій дійсності вже сприймаєш, як чудо, як доказ існування Бога, що Ігор Луценко лишився живий, що Дмитро Булатов – живий.
Скажу чесно, я вже була поховала Дмитра. Коли виходила на вулицю і відчувала жорсткий мороз, уява підступно малювала, як він замерзав у лісі. Коли мені розповідали версії, "що він заліг на дно", я все одно уявляла його закрижаніле тіло присипане снігом, бо в пам'яті звучало його щире "я готовий йти до кінця", коли він приходив до мене в лікарню.
Тому після знайдення Булатова я раділа і навіть не журилася, що його катували: "Головне, що живий".
Проте в глибині душі я в цьому не певна. Я не знаю, що зараз добре. Адже в нашій реальності вижити після катувань, може означати, що кати замордують тебе пізніше. А перший раз вмирати легко...
Я пам'ятаю, як на Бориспільській трасі, відчуваючи нескінченні удари в голову, я відійшла в ніщо з усвідомленням, що це кінець. Проте мені не було страшно, бо заздалегідь я була налаштована, що я десь так подібно закінчу. Зате я пам'ятаю радісну думку, що не відчуваю сильний біль від ударів, отже не ризикую, що буду в безпам'ятстві повзати перед катами на колінах. А ще було радісне усвідомлення, що зробила достатньо, щоб навіть після своєї смерті дістати Януковича.
А другий раз вмирати важко...
Бо тепер все змінилося, тому що нині вмерти, це мало. Це безвідповідально. Треба перемагати, хоча це набагато важче.
А ще хвилюєшся за друзів, знайомих, та незнайомих людей з Майдану. Адже вони такі цінні. Цій країні (вашим дітям, байдужі) потрібні живими ті люди які вийшли на Майдан, бо це найкращі люди Країни. Хто був на Майдані, знає, що там сконцентровані моральні, відповідальні, розумні, хоробрі, які знають, що не можна довіряти країну, власних дітей вбивцям, ґвалтівникам, мафії.
І ми повинні перемогти, бо це наш обов'язок, бо ми сильні, бо ми жертовні. А як відомо готові вмирати коштують багатьох готових вбивати.
Проте наша перемога залежить не скільки від наших якостей, а в першу чергу від кількості небайдужих. Тому я звертаюся до байдужих та аполітичних – почуйте та приєднайтесь.
Я звертаюся до військових: як ви можете бути байдужими, якщо давали присягу на вірність Україні!?
Я розумію, що офіцери української армії у нас не завжди люди честі (в армії процвітає корупція та дідівщина) і просити від них захисту смішно. Проте я прошу. Прошу військових – усвідомте свою відповідальність, ваша байдужість, ваша хата скраю дає владу маніяку. Захистіть країну, якій ви присягали. Можливо це ваше покликання. Можливо ви народилися на світ, можливо ви прийшли в армію не для того, щоб брати дрібні хабарі і померти від алкоголізму, а для того щоб врятувати країну від маніяку, врятувати ваших дітей (дорослих, маленьких, ще не народжених).
Байдужі, зрозумійте це швидше, і станьте небайдужими. Бо для перемоги важлива в першу чергу наша кількість.
А що робити? Який план дій?
Насправді, головне стати небайдужими. А робота знайдеться.
Наприклад, вчора міліція намагалася заарештувати катованого Булатова. Хіба не привід киянам масово прийти його підтримати під лікарню? Однак перед клінікою Борис стояла лише купка людей. Дякую їм, бо мороз насправді лютував страшенний. Однак дивно виглядала ця невелика купка небайдужих на фоні тисяч освітлених вікон спальних Позняків. Чому ті, які живуть по сусідству не підійшли підтримати? Тому що робота, тому що діти, тому що треба платити за квартиру, і байдуже що на Майдані?
Тисячі-тисячі таких хат з краю...
Нещодавно, я вперше після побиття проїхалася з під Борисполя до Майдану громадським транспортом, пройшла пішки селом. Звичним маршрутом, яким раніше ходила сотні раз. Проте, цей раз я йшла вже іншою країною – тривожно
оглядалася на перехрестях.
Я була сама, бо в цей час мій чоловік і батько повезли мого друга Олега в лікарню. Напередодні, "тітушки" бітами розбили йому голову.
Це було в Черкасах. "Тітушки" вискочили на нас трьох з автомобілів недалеко від ОДА. Спочатку кинулися на чоловіків, бо я пленталася ззаду.
Я схопила невеликий дрючок з будматеріалів біля смітника і допомогла відбитися чоловіку. Зізнаюся, вперше за своє життя, я була агресивна, і била з усієї сили нападників.
Затим я кинулася на поміч Олегу, якого душили троє, але в мене вже не вистачило сил на ефективну атаку. Мене схопили. Відбив чоловік. А Олег вже був під "тітушками". Ми ганебно втекли. По-суті, залишили друга на смерть. Його катували. Били на ліквідацію: битою по голові та по тілу. Він чудом лишився живий. В нього шов 10 см на голові.
Уявляєте я залишила друга! Залишила того, хто прикривав мене...
Я стала гіршою. Коли бандити насаджують в країні звірячі правила життя, всі ми стаємо поганими, дуже поганими. Готовими на страшні речі.
Саме тому,байдужі, не можна бути осторонь, коли гуде дзвін. Коли ще можна зупинити найстрашніше.
Уявіть байдужі, якщо репресивна машина Януковича зломить Майдан, що тоді буде робити виплекана ним каста катів, "загони смерті"?
Вони будуть робити, що і завжди – вбивати. Репресивній машині, яка тільки стане сильнішою, завжди потрібне буде м'ясо та страх.
Тоді ви позаздрите нам – активістам Майдану. Бо нас в тій страшній країні маніяка Януковича, в країні страху, бидла та смотрящих вже не буде. Нас, щасливчиків, тоді взагалі не буде.
А ви байдужі -будете. Будете катами, будете жертвами, а більшість буде просто худобою. Скотом.
Можна прожити худобою? Можна. Проте ви завжди ризикуватимете, що ваші діти не захочуть усвідомлювати себе худобою. Тоді ви їх втратите, бо ніхто їх не захистить, і ви залишитесь самі серед тисяч хат з краю.
Подумайте про це зараз. Потім буде пізно.
Як пізно було в 33-тьому, коли байдужі часів боротьби за незалежність, їли своїх дітей
http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/52ed347c55539/
01 лютого 2014, 19:53
Версія для друкуКоментарі289
Погодьтесь, коли в місті починає діяти маніяк ніхто не може бути в безпеці. У нас гірша ситуація – нашою країною керує маніяк, при чому його обслуговує державна репресивна машина, що має можливості створювати ескадрони смерті в кожному місті.
Маніяка зазвичай важко виявити, на публіку він веде звичне життя, часто має сім'ю та дітей. А наш маніяк страшніший, бо навіть не вважає за потрібне ховатися. Лише на 3-му році президенства Янукович почав віддавати накази викрадати, катувати, вбивати, заморожувати зі зв'язаними руками звичайних людей. При чому для нього це лише політтехнології. При чому, зауважте, в його планах царювати, як мінімум два терміни та передати владу по спадку. Що ж тоді буде з Україною і нами?
Байдужі спитайте себе, чи готові ви жити в країні маніяка, що навіть не намагається виглядати, як здорова людина?
Якщо – ні, то ви вже запізнилися. Ми вже в цій країні. Ви просто цього ще не помітили. Бо до вас ще черга не дійшла, але обов'язково дійде, навіть якщо будете байдужі.
Я знаю про що пишу, бо я з тих, до кого дійшла черга, я з тими, хто наступний в черзі, я свідомо встала в цю чергу знову.
Нещодавно я стала свідком однієї розмови в штабі Автомайдану. Одним з співрозмовників був Ярослав Гончар – недобитий "Беркутом". Це той відчайдух, що на власному автомобілі на Оболоні зупинив автобуси "Беркуту", які підтягувалися з "Міжгір'я" на Майдан. Десятки "беркутівців" спочатку розтрощили його авто, а потім взялися за Ярослава з напарником. Ярославу допоміг пасок безпеки, силовики в садистському запалі не змогли його витягнути з авто, а бити через розтрощені вікна було не зручно. Тому він лишився "недобитий".
Другий співрозмовник – Володимир Маралов – "недорозстріляний". Активіст "Дорожнього контролю", якого, ще в грудні просто на вулиці захопили невідомі особи: допитували, а потім вистрілили в серце. Куля чудом розвернулася у м'язі та не зачепила серце.
Так от розмова була наступна: "недобитий" цікавився в "недорозстріляного", що він відчував під час пострілу.
Відповідь зацікавила і мене. Зізнаюся дуже цікавила, бо отримати кулю нині куди реальніше, ніж скажімо, піти в кінотеатр і відповідь неабияк потішила, бо Володимир розповів, що це не дуже боляче. Тебе наче відкидає, а потім відключається свідомість. Володимиру я весело повідомила, що коли по голові б'ють теж відчуваєш, щось подібне. Втрата свідомості рятує від болю.
Ось така у нас радісна розмова вийшла, бо нині в нашій системі цінностей-безболісна смерть вже благо.
Байдужі, ви тільки уявіть, що нас цікавить, бо якщо лишитесь байдужими, колись через це доведеться пройти і вам. Зрозумійте, в яку страшну паралельну реальність, раптом потрапили ми, по-суті, "тепличні діти", які все життя гралися в мир та любов, мали буденні обов'язки, виховували дітей, може більше були романтиками та ідеалістами ніж загал, може більше вірили в гідність, чесність, патріотизм...Тому наша черга прийшла першою і в нашому житті стало буденністю, коли за наказом одного садиста – маніяка Віктора Януковича, ескадрони смерті б'ють наших друзів, розстрілюють, залишають у лісі замерзати, закопують в могили, як не ідентифіковані тіла.
В цій дійсності вже сприймаєш, як чудо, як доказ існування Бога, що Ігор Луценко лишився живий, що Дмитро Булатов – живий.
Скажу чесно, я вже була поховала Дмитра. Коли виходила на вулицю і відчувала жорсткий мороз, уява підступно малювала, як він замерзав у лісі. Коли мені розповідали версії, "що він заліг на дно", я все одно уявляла його закрижаніле тіло присипане снігом, бо в пам'яті звучало його щире "я готовий йти до кінця", коли він приходив до мене в лікарню.
Тому після знайдення Булатова я раділа і навіть не журилася, що його катували: "Головне, що живий".
Проте в глибині душі я в цьому не певна. Я не знаю, що зараз добре. Адже в нашій реальності вижити після катувань, може означати, що кати замордують тебе пізніше. А перший раз вмирати легко...
Я пам'ятаю, як на Бориспільській трасі, відчуваючи нескінченні удари в голову, я відійшла в ніщо з усвідомленням, що це кінець. Проте мені не було страшно, бо заздалегідь я була налаштована, що я десь так подібно закінчу. Зате я пам'ятаю радісну думку, що не відчуваю сильний біль від ударів, отже не ризикую, що буду в безпам'ятстві повзати перед катами на колінах. А ще було радісне усвідомлення, що зробила достатньо, щоб навіть після своєї смерті дістати Януковича.
А другий раз вмирати важко...
Бо тепер все змінилося, тому що нині вмерти, це мало. Це безвідповідально. Треба перемагати, хоча це набагато важче.
А ще хвилюєшся за друзів, знайомих, та незнайомих людей з Майдану. Адже вони такі цінні. Цій країні (вашим дітям, байдужі) потрібні живими ті люди які вийшли на Майдан, бо це найкращі люди Країни. Хто був на Майдані, знає, що там сконцентровані моральні, відповідальні, розумні, хоробрі, які знають, що не можна довіряти країну, власних дітей вбивцям, ґвалтівникам, мафії.
І ми повинні перемогти, бо це наш обов'язок, бо ми сильні, бо ми жертовні. А як відомо готові вмирати коштують багатьох готових вбивати.
Проте наша перемога залежить не скільки від наших якостей, а в першу чергу від кількості небайдужих. Тому я звертаюся до байдужих та аполітичних – почуйте та приєднайтесь.
Я звертаюся до військових: як ви можете бути байдужими, якщо давали присягу на вірність Україні!?
Я розумію, що офіцери української армії у нас не завжди люди честі (в армії процвітає корупція та дідівщина) і просити від них захисту смішно. Проте я прошу. Прошу військових – усвідомте свою відповідальність, ваша байдужість, ваша хата скраю дає владу маніяку. Захистіть країну, якій ви присягали. Можливо це ваше покликання. Можливо ви народилися на світ, можливо ви прийшли в армію не для того, щоб брати дрібні хабарі і померти від алкоголізму, а для того щоб врятувати країну від маніяку, врятувати ваших дітей (дорослих, маленьких, ще не народжених).
Байдужі, зрозумійте це швидше, і станьте небайдужими. Бо для перемоги важлива в першу чергу наша кількість.
А що робити? Який план дій?
Насправді, головне стати небайдужими. А робота знайдеться.
Наприклад, вчора міліція намагалася заарештувати катованого Булатова. Хіба не привід киянам масово прийти його підтримати під лікарню? Однак перед клінікою Борис стояла лише купка людей. Дякую їм, бо мороз насправді лютував страшенний. Однак дивно виглядала ця невелика купка небайдужих на фоні тисяч освітлених вікон спальних Позняків. Чому ті, які живуть по сусідству не підійшли підтримати? Тому що робота, тому що діти, тому що треба платити за квартиру, і байдуже що на Майдані?
Тисячі-тисячі таких хат з краю...
Нещодавно, я вперше після побиття проїхалася з під Борисполя до Майдану громадським транспортом, пройшла пішки селом. Звичним маршрутом, яким раніше ходила сотні раз. Проте, цей раз я йшла вже іншою країною – тривожно
оглядалася на перехрестях.
Я була сама, бо в цей час мій чоловік і батько повезли мого друга Олега в лікарню. Напередодні, "тітушки" бітами розбили йому голову.
Це було в Черкасах. "Тітушки" вискочили на нас трьох з автомобілів недалеко від ОДА. Спочатку кинулися на чоловіків, бо я пленталася ззаду.
Я схопила невеликий дрючок з будматеріалів біля смітника і допомогла відбитися чоловіку. Зізнаюся, вперше за своє життя, я була агресивна, і била з усієї сили нападників.
Затим я кинулася на поміч Олегу, якого душили троє, але в мене вже не вистачило сил на ефективну атаку. Мене схопили. Відбив чоловік. А Олег вже був під "тітушками". Ми ганебно втекли. По-суті, залишили друга на смерть. Його катували. Били на ліквідацію: битою по голові та по тілу. Він чудом лишився живий. В нього шов 10 см на голові.
Уявляєте я залишила друга! Залишила того, хто прикривав мене...
Я стала гіршою. Коли бандити насаджують в країні звірячі правила життя, всі ми стаємо поганими, дуже поганими. Готовими на страшні речі.
Саме тому,байдужі, не можна бути осторонь, коли гуде дзвін. Коли ще можна зупинити найстрашніше.
Уявіть байдужі, якщо репресивна машина Януковича зломить Майдан, що тоді буде робити виплекана ним каста катів, "загони смерті"?
Вони будуть робити, що і завжди – вбивати. Репресивній машині, яка тільки стане сильнішою, завжди потрібне буде м'ясо та страх.
Тоді ви позаздрите нам – активістам Майдану. Бо нас в тій страшній країні маніяка Януковича, в країні страху, бидла та смотрящих вже не буде. Нас, щасливчиків, тоді взагалі не буде.
А ви байдужі -будете. Будете катами, будете жертвами, а більшість буде просто худобою. Скотом.
Можна прожити худобою? Можна. Проте ви завжди ризикуватимете, що ваші діти не захочуть усвідомлювати себе худобою. Тоді ви їх втратите, бо ніхто їх не захистить, і ви залишитесь самі серед тисяч хат з краю.
Подумайте про це зараз. Потім буде пізно.
Як пізно було в 33-тьому, коли байдужі часів боротьби за незалежність, їли своїх дітей
http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/52ed347c55539/
- Реєстрація
- 31.08.06
- Повідомлення
- 404
- Репутація
- 56
Від кримінальної свідомості до кримінальної держави
Анна Маляр _ Середа, 05 лютого 2014, 11:28
Існує особливий тип відносин, який формується в місцях позбавлення волі та екстраполюється носіями кримінальної субкультури в суспільство. Отже, поговоримо про феномен поширення таких відносин від рівня закритої тюремної спільноти до державного масштабу.
Кримінологія вже не першу сотню років досліджує психологію людей, які вдаються до вчинення злочину, їх субкультуру, вплив перебування в місцях позбавлення волі на особу та багато іншого неймовірно цікавого про злочинний світ.
Перша теза до нашої розмови. У професійних загально кримінальних злочинців – це ті, у кого систематичне вчинення злочинів є джерелом їх доходу – є своя субкультура.
Це не лише певні правила, яким вони слідують, але й стала психологія, відповідна мотивація дій, модель побудови стосунків, система цінностей тощо. Кримінальна субкультура поширюються в злочинних колах – як на волі, так і в місцях позбавлення волі.
Трирічний термін перебування в місцях позбавлення волі є критичним із точки зору можливої ресоціалізації особи після звільнення. Тобто, перебування протягом трьох років і більше в місцях позбавлення волі спричиняє незворотні деструктивні зміни у світосприйнятті особи.
Згубно впливають на психіку людини не лише жорсткі умови утримання, а й кримінальна субкультура. Людина набуває стійких кліше в поведінці, змінюються пріоритети та загальна картина світу. Уже на волі така людина вибудовує свої стосунки, зв'язки та життя як таке, за тими законами, що підсвідомо сприйняла в місцях позбавлення волі.
Немає значення, яких кар'єрних вершин або творчого розмаху досягне така людина після звільнення – вона все одно буде транслювати й використовувати ту модель стосунків, яку сприйняла у найбільш критичний і травмуючий період свого життя – період ув'язнення. Модель, яка дозволила їй вижити.
Нажаль, навіть західна прогресивна наука не знайшла гарантованого методу остаточного відновлення, ресоціалізації психіки, а, головне, світосприйняття особи після тривалого або неодноразового ув'язнення. Про це пише у своїх дослідженнях відомий шведський кримінолог Нільс Крісті. Такі самі висновки – про низьку ефективність реабілітації особи після згубного впливу тривалого ув'язнення – оприлюднені Американським комітетом із дослідження тюремного ув'язнення.
Яка ж картина світу зазвичай утворюється в такої людини?
Якщо максимально спростити й довести її до схематичної, то виглядатиме вона так: світ складається із трьох категорій людей – 1) адміністрація; 2) ув'язнені; 3) ув'язнені, які співпрацюють з адміністрацією.
Схема відносин дуже проста – тотальний нагляд, обмеження, кара, абсолютна влада з боку адміністрації та непокора з боку ув'язнених. Мета такої побудови стосунків – максимальне придушення в зародку будь-якої активності з боку ув'язнених, навіть позитивної. Проте, в ув'язнених є вибір – співпраця з адміністрацією в обмін на лояльність.
Вирішення конфліктів у такому закритому тюремному суспільстві має лише один алгоритм. Якщо в'язні починають бунт, адміністрація придушує його за допомогою фізичного насильства, нерідко руками в'язнів, які погодились співпрацювати з адміністрацією. В'язнів можуть піддавати фізичним тортурам, залишати роздягненими в холодному приміщенні карцеру, завдавати тілесних ушкоджень, не давати можливості вчасно отримати медичну допомогу.
Адміністрація не сідає за стіл перемовин із бунтарями. Досвідчені в'язні знають, що будь-які поступки адміністрації можуть означати блеф або пастку.
Сценарій розвитку подій у тих місцях завжди один –– бунт банально придушують і все.
Тож людина, світосприйняття якої зазнало згубного впливу в місцях позбавлення волі, формуватиме свою поведінку на волі в межах зазначених трьох рольових сценаріїв:адміністрація, ув'язнений та ув'язнений, що співпрацює з адміністрацією. Вона адаптує модель маленького закритого тюремного суспільства – на велике, у якому опиняється після звільнення.
Така людина може змінити лише своє місце й роль у цьому трикутнику. Приміром, уявити себе адміністрацією або нею стати, і тоді вже на місці ув'язнених можуть опинитися члени сім'ї чи підлеглі. Але вона навряд чи вийде за межі цієї схеми відносин: адміністрація, ув'язнений та ув'язнений, що співпрацює з адміністрацією.
Історичним доказом описаного явища в масштабі держави є радянська історія.
Група людей із кримінально обумовленою свідомістю захопила державну владу та побудувала ціле суспільство за моделлю тюрми. Громадяни цього суспільства потерпали від дій державної влади, від тотального нагляду так само, як ув'язнені в тюрмі.
Цей історичний феномен експансії кримінальної субкультури до загальнодержавного розмаху досліджується кримінологами різних країн. Були й спільні дослідження росіян та французів, з результатами яких можна ознайомитись в науковій праці Антона Олєйніка "Тюремна субкультура в Росії: від повсякденного життя до державної влади". Книгу також видано в Європі французькою.
Так от, у разі приходу до влади людини із кримінальною свідомістю, модель трикутника залишається, просто змінюються масштаби – із загально кримінальних до мафіозних, – та назви сторін-учасників відносин. Тепер це буде поділ на своїх і чужих, а серед чужих будуть шукати охочих до співпраці за винагороду. Використовуючи сучасні неологізми, можна сказати, що будуть шукати "тушки" серед чужих.
Тут варто розуміти ще один важливий закон: ув'язнені, що погодились співпрацювати з адміністрацією, та чужі, що стали "тушками" – ніколи не будуть своїми. Такий закон кримінального трикутника. Вони назавжди залишаються в статусі "зрадників".
Політологія та кримінологія мають у своєму арсеналі термін "кримінальна держава", що означає тип держави, на політику якої визначальний вплив мають злочинні кола, відбувається криміналізація суспільних процесів, влада використовує злочинний елемент як соціальну опору – пам'ятаєте про в'язнів, що співпрацюють з адміністрацією?
Це і є кінцевий етап експансії кримінальної субкультури від рівня закритого маленького суспільства тюрми до рівня держави.
Ганна Маляр, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2014/02/5/7012734/
Анна Маляр _ Середа, 05 лютого 2014, 11:28
Існує особливий тип відносин, який формується в місцях позбавлення волі та екстраполюється носіями кримінальної субкультури в суспільство. Отже, поговоримо про феномен поширення таких відносин від рівня закритої тюремної спільноти до державного масштабу.
Кримінологія вже не першу сотню років досліджує психологію людей, які вдаються до вчинення злочину, їх субкультуру, вплив перебування в місцях позбавлення волі на особу та багато іншого неймовірно цікавого про злочинний світ.
Перша теза до нашої розмови. У професійних загально кримінальних злочинців – це ті, у кого систематичне вчинення злочинів є джерелом їх доходу – є своя субкультура.
Це не лише певні правила, яким вони слідують, але й стала психологія, відповідна мотивація дій, модель побудови стосунків, система цінностей тощо. Кримінальна субкультура поширюються в злочинних колах – як на волі, так і в місцях позбавлення волі.
Трирічний термін перебування в місцях позбавлення волі є критичним із точки зору можливої ресоціалізації особи після звільнення. Тобто, перебування протягом трьох років і більше в місцях позбавлення волі спричиняє незворотні деструктивні зміни у світосприйнятті особи.
Згубно впливають на психіку людини не лише жорсткі умови утримання, а й кримінальна субкультура. Людина набуває стійких кліше в поведінці, змінюються пріоритети та загальна картина світу. Уже на волі така людина вибудовує свої стосунки, зв'язки та життя як таке, за тими законами, що підсвідомо сприйняла в місцях позбавлення волі.
Немає значення, яких кар'єрних вершин або творчого розмаху досягне така людина після звільнення – вона все одно буде транслювати й використовувати ту модель стосунків, яку сприйняла у найбільш критичний і травмуючий період свого життя – період ув'язнення. Модель, яка дозволила їй вижити.
Нажаль, навіть західна прогресивна наука не знайшла гарантованого методу остаточного відновлення, ресоціалізації психіки, а, головне, світосприйняття особи після тривалого або неодноразового ув'язнення. Про це пише у своїх дослідженнях відомий шведський кримінолог Нільс Крісті. Такі самі висновки – про низьку ефективність реабілітації особи після згубного впливу тривалого ув'язнення – оприлюднені Американським комітетом із дослідження тюремного ув'язнення.
Яка ж картина світу зазвичай утворюється в такої людини?
Якщо максимально спростити й довести її до схематичної, то виглядатиме вона так: світ складається із трьох категорій людей – 1) адміністрація; 2) ув'язнені; 3) ув'язнені, які співпрацюють з адміністрацією.
Схема відносин дуже проста – тотальний нагляд, обмеження, кара, абсолютна влада з боку адміністрації та непокора з боку ув'язнених. Мета такої побудови стосунків – максимальне придушення в зародку будь-якої активності з боку ув'язнених, навіть позитивної. Проте, в ув'язнених є вибір – співпраця з адміністрацією в обмін на лояльність.
Вирішення конфліктів у такому закритому тюремному суспільстві має лише один алгоритм. Якщо в'язні починають бунт, адміністрація придушує його за допомогою фізичного насильства, нерідко руками в'язнів, які погодились співпрацювати з адміністрацією. В'язнів можуть піддавати фізичним тортурам, залишати роздягненими в холодному приміщенні карцеру, завдавати тілесних ушкоджень, не давати можливості вчасно отримати медичну допомогу.
Адміністрація не сідає за стіл перемовин із бунтарями. Досвідчені в'язні знають, що будь-які поступки адміністрації можуть означати блеф або пастку.
Сценарій розвитку подій у тих місцях завжди один –– бунт банально придушують і все.
Тож людина, світосприйняття якої зазнало згубного впливу в місцях позбавлення волі, формуватиме свою поведінку на волі в межах зазначених трьох рольових сценаріїв:адміністрація, ув'язнений та ув'язнений, що співпрацює з адміністрацією. Вона адаптує модель маленького закритого тюремного суспільства – на велике, у якому опиняється після звільнення.
Така людина може змінити лише своє місце й роль у цьому трикутнику. Приміром, уявити себе адміністрацією або нею стати, і тоді вже на місці ув'язнених можуть опинитися члени сім'ї чи підлеглі. Але вона навряд чи вийде за межі цієї схеми відносин: адміністрація, ув'язнений та ув'язнений, що співпрацює з адміністрацією.
Історичним доказом описаного явища в масштабі держави є радянська історія.
Група людей із кримінально обумовленою свідомістю захопила державну владу та побудувала ціле суспільство за моделлю тюрми. Громадяни цього суспільства потерпали від дій державної влади, від тотального нагляду так само, як ув'язнені в тюрмі.
Цей історичний феномен експансії кримінальної субкультури до загальнодержавного розмаху досліджується кримінологами різних країн. Були й спільні дослідження росіян та французів, з результатами яких можна ознайомитись в науковій праці Антона Олєйніка "Тюремна субкультура в Росії: від повсякденного життя до державної влади". Книгу також видано в Європі французькою.
Так от, у разі приходу до влади людини із кримінальною свідомістю, модель трикутника залишається, просто змінюються масштаби – із загально кримінальних до мафіозних, – та назви сторін-учасників відносин. Тепер це буде поділ на своїх і чужих, а серед чужих будуть шукати охочих до співпраці за винагороду. Використовуючи сучасні неологізми, можна сказати, що будуть шукати "тушки" серед чужих.
Тут варто розуміти ще один важливий закон: ув'язнені, що погодились співпрацювати з адміністрацією, та чужі, що стали "тушками" – ніколи не будуть своїми. Такий закон кримінального трикутника. Вони назавжди залишаються в статусі "зрадників".
Політологія та кримінологія мають у своєму арсеналі термін "кримінальна держава", що означає тип держави, на політику якої визначальний вплив мають злочинні кола, відбувається криміналізація суспільних процесів, влада використовує злочинний елемент як соціальну опору – пам'ятаєте про в'язнів, що співпрацюють з адміністрацією?
Це і є кінцевий етап експансії кримінальної субкультури від рівня закритого маленького суспільства тюрми до рівня держави.
Ганна Маляр, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2014/02/5/7012734/
УВАЖНО ВСЛУХАЙТЕСЯ у слова цієї неадекватної людини!
Побиття Чорновіл Царьов називає "політичним піаром". А от стосовно викрадення Булатова каже, дослівно (з 08:28) -
"Если мы не знаем, кто это совершил, то надо исходить из точки зрения кому это выгодно. Власти ВЫПУСКАТЬ (!) - это точно не... Ну то есть, власти совершать это точно не выгодно.
Больше того, если бы где-то у кого-то, в каком-то изощренном мозгу, была какая-то мысль о том, чтобы его наказать, то он бы просто пропал, как пропадают десятки тысяч людей по Украине. Вот просто пропадают и их никогда не находят, потому что есть посадки, есть поля (!). Ну вот не находят - и всё. Посмотрите статистику за год. ПРОПАЛ БЫ ЕЩЕ ОДИН - И НЕ БЫЛО БЫ НИКАКИХ ПРОБЛЕМ!" (!)
З яким знанням справи та жорстокістю до зниклих людей говорить Царьов! А це ж чиїсь рідні, чиїсь діти! За своїх би він також не переживав?
Побиття Чорновіл Царьов називає "політичним піаром". А от стосовно викрадення Булатова каже, дослівно (з 08:28) -
"Если мы не знаем, кто это совершил, то надо исходить из точки зрения кому это выгодно. Власти ВЫПУСКАТЬ (!) - это точно не... Ну то есть, власти совершать это точно не выгодно.
Больше того, если бы где-то у кого-то, в каком-то изощренном мозгу, была какая-то мысль о том, чтобы его наказать, то он бы просто пропал, как пропадают десятки тысяч людей по Украине. Вот просто пропадают и их никогда не находят, потому что есть посадки, есть поля (!). Ну вот не находят - и всё. Посмотрите статистику за год. ПРОПАЛ БЫ ЕЩЕ ОДИН - И НЕ БЫЛО БЫ НИКАКИХ ПРОБЛЕМ!" (!)
З яким знанням справи та жорстокістю до зниклих людей говорить Царьов! А це ж чиїсь рідні, чиїсь діти! За своїх би він також не переживав?
Знахарь
Користувач
- Реєстрація
- 28.03.07
- Повідомлення
- 1 165
- Репутація
- 20
Він говорить правду! Якби Булатов дійсно комусь мішав би - то ніхто би його ніколи би більше і не побачив...а так з цією історією нічого не зрозуміло - можливо навіть викрадення Булатова це дійсно провокація з боку опозиції. І десь є на відео що в нього відрізане вухо? а то дуже бистро він виїхав
Хмельницкий городской районный суд приговорил сына депутата Хмельницкого областного совета Дмитрия Червонюка, сбившего на смерть человека на пешеходном переходе, к четырем годам условно с испытательным сроком в один год и лишеним права управлять автомобилем на три года.
Судья Светлана Дручкова приняла во внимание то, что водитель мог притормозить, но не учитывала свидетельских показаний, согласно которым Дмитрий Червонюк был пьян, а пешеход переходил дорогу по зебре, передает хмельницкое издание Всім.
В то же время, судья отметила, что сбитый на смерть Олег Крушельницкий был в состоянии алкогольного опьянения в момент аварии и шел за пределами пешеходного перехода.
Семья погибшего не согласна с решением суда и намерена его обжаловать.
«С первого заседания я увидел, что это будет на пользу Червонюка. Все были в сговоре. Это не случайность, что именно эта судья рассматривала наше дело. Это все было спланировано специально», – заявил отец погибшего Анатолий Крушельницкий.
Статья 286 (часть 2) Уголовного кодекса Украины, по которой судили Дмитрия Червонюка, предусматривает лишение свободы на срок до 4 лет.
Здание суда пикетировали возмущенные приговором люди.
http://politrada.com/dossier/persone/id/6761
І хтось ще вірить у суди, законність і справедливість в Уркаїні?
«Друзья, на вот этих фотографиях преподаватель ФТИ, доктор технических наук, профессор, член НАН Украины, старший научный сотрудник Кузнецов Михаил Юрьевич. И, судя по всему, его сын. Это так, для общего сведения и понимания происходящего».
© Олександр Рудоманов, ФБ
Переглянути переклад
© Олександр Рудоманов, ФБ
Переглянути переклад
KOSMIT
Користувач
- Реєстрація
- 18.05.13
- Повідомлення
- 3
- Репутація
- 4
Вельмишановні Адміни, Вам правда не подобається ?
Чи це форум партії свобода? Для чого видаляти те, що я пишу?
я намагаюсь свою думку викласти, нікого при цьому не принижуючи, не ображаючи!
Я лише звертаю увагу форумчан на те, що у нас в державі політикани маніпулюють наївними людьми.
Що Вас не влаштовує? В Ваших правилах НЕ ЗАБОРОНЕНО СВОЇ ДУМКИ ВИКЛАДАТИ!
Чим Ви кращі за владу, якщо Ви на правівласників вдаєтеся до ЦЕНЗУРИ.
Я не ворог Вам, з повагою!
ХОЧУ ЩОБ ЛЮДЕЙ ЗА ЛОХІВ НЕ МАЛИ!
а то ось до чого це призвело!
українці знищують державу, а Ви в цьому сприяєте, я правильно розумію????
- Реєстрація
- 13.10.06
- Повідомлення
- 692
- Репутація
- 59
Ні в якому разі, форм поілтично нейтральний.
В подальшому будь які образи на націоальному грунті або заклики до незаконних дій будуть каратися. Бачите до чого країну довели? Особисто я в цьому участі приймати не хочу. Хочете написати про якісь мирний мітинг чи про здачу крові будь ласка, но якщо я побачу що там написано беріть гвинтівкі, ножі ітп. будемо бити москалів, пости видаляться, а автори підуть в бан.
http://una-unso.in.ua/zayava-una-un..._type_map=["og.recommends"]&action_ref_map=[]
Заява УНА-УНСО з приводу можливих провокацій в містах-супутниках АЕС
У зв’язку з поширюваною в місті-супутнику Хмельницької АЕС Нетишині інформацією про нібито планований приїзд представників Правого Сектору повідомляємо, що ані Рівненська, ані будь-яка інша організація Правого Сектору чи УНСО не має наміру брати участь у мітингах в містах-супутниках АЕС. Нами неодноразово заявлялося, що українські АЕС мають добру охорону, досвідчену з протидії терактам, та додаткового захисту не потребують.
В разі приїзду у міста-супутники АЕС будь-яких провокаторів, в тому числі замаскованих під бійців Правого сектору чи УНСО, просимо інформувати Правий Сектор. Проти них будуть вжиті заходи відповідно до законів революційного часу.
Заява УНА-УНСО з приводу можливих провокацій в містах-супутниках АЕС
У зв’язку з поширюваною в місті-супутнику Хмельницької АЕС Нетишині інформацією про нібито планований приїзд представників Правого Сектору повідомляємо, що ані Рівненська, ані будь-яка інша організація Правого Сектору чи УНСО не має наміру брати участь у мітингах в містах-супутниках АЕС. Нами неодноразово заявлялося, що українські АЕС мають добру охорону, досвідчену з протидії терактам, та додаткового захисту не потребують.
В разі приїзду у міста-супутники АЕС будь-яких провокаторів, в тому числі замаскованих під бійців Правого сектору чи УНСО, просимо інформувати Правий Сектор. Проти них будуть вжиті заходи відповідно до законів революційного часу.
KOSMIT
Користувач
- Реєстрація
- 18.05.13
- Повідомлення
- 3
- Репутація
- 4
kolya, я Вас, як АДМІНІСТРАТОРА, дуже поважаю за Вашу незаангажованість! Вибачте kolya, прошу форумчан не розцінювати це як будь-якій зговір.
У мене притензії до інших Адмінів, які видалили сьогодні наступне:
Я ще раз пишу, я аналізую інформацію і потім роблю висновки.
Також прошу нетішинців не вірити і не вестись як "лохі" на випробовані давно дешеві технології розраховані на маніпуляцію свідомістю.
Прошу не робити висновки на підставі лише одного джерела інформації, такзваної "нарєзкі", яка закидується з певною метою.
Через це, ми сьогодні доводимо державу до ПРІРВИ!
Славні УКРАЇНЦІ, це наша держава і ми мусимо самі в наших питаннях розібратись.
Повірте, не будьте наївними, ніхто не допоможе нам зовні.
Задайте собі питання, КОМУ ВИГІДНО ТЕ, ЩО ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ?
Хто від цього отримує вигоду, за що брат "валить" брата?
Це Вас хіба не тривожить?
Моя правда в тому, що мене теж не влаштовує сьогоднішня банда, але ще більше мене турбує те, що такою ЦІНОЮ, ціною життів,
надається можливість комусь іншому цю владу взяти.
Люди, а ВИ задумайтесь, що буде далі!
- Крим вже мусолить питання щодо виходу з України;
- Захід лупашить Схід;
- суди, міліція, сбу, прокуратура, податкова спалені, захоплені, розігнані!!!
- в Рівному радикали за АК-47 вже є влада!
- а де тоді гарантії, що завтра без АК-47 можна довести, що ти не бидло, вибачте!
- США, ЄС і гівняна опозиція, яка закликала до зброї, вважає, що міліція винувата і януковіч, що він має забезпечити право громадян на мирні акції, мітинги.
де Ви наблюдаєте мирні акції???
я не знаю, що буде далі, прогнози дуже пічальні, страшно думати, що ми розколемо Україну, а првий сектор буде міліцією і судом.....
@KOSMIT
Можете ще цю "новину" обсусолити:
http://r-u.org.ua/?p=8528
або цю:
http://logopet.ru/v-kuznetsovske-za...to-reshenie-o-srochnoy-evakuatsii-naseleniya/[DOUBLEPOST=1392937473][/DOUBLEPOST]а можешь еще и это)))
Можете ще цю "новину" обсусолити:
http://r-u.org.ua/?p=8528
20 Фев 2014 | | 7 Комментарии
Одуревшие майдановцы уже не знают что захватывать. Сегодня «мирные митингующие» перешли к захвату стратегических объектов Украины.
Среди прочего, сегодня была захвачена Атомная электростанция в городе Ровно. После штурма станции, активисты заняли административные блоки, подожгли архивы и главный сервер. Теперь, когда контроль над главный энергетическим ресурсом области установлен, новоиспеченный комендант Ровенской атомной станции просто не знает что с ней делать.
«Ми поділемося своєю енергією з усім народом України» — шутит А. Шлейман (комендант Ровенской АС, представитель «Правого Сектора» г. Ровно).
Источник
Категория Новости »
або цю:
Политика
Как сообщалось ранее, майдановцами была захвачена Ровенская Атомная электростанция в городе Кузнецовск Ровенской области.
В связи с тем, что новоиспеченные хозяева станции понятия не имеют как ей управлять и в то же время отказываются пускать на объект специалистов и силовиков, областные власти объявили об эвакуации населения из области.
Напомним, что на сегодняшний день Ровенская ОГА так же взята под контроль майдановцев, и решение «О срочной эвакуации населения» принято уже новым правительством области.
http://logopet.ru/v-kuznetsovske-za...to-reshenie-o-srochnoy-evakuatsii-naseleniya/[DOUBLEPOST=1392937473][/DOUBLEPOST]а можешь еще и это)))
"Свобода" висловлює щире співчуття сім'ї, рідним і близьким загиблого Миколи Дзявульського
20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у місті Києві снайперською кулею вбито члена Всеукраїнського об'єднання "Свобода", помічника-консультанта народного депутата України Ігоря Сабія, вчителя географії та біології Миколу Степановича Дзявульського 1958 року народження (м.Шепетівка).
Один із найкращих синів українського народу віддав своє життя в часи, коли Україна піднімається з колін.
Хмельницька обласна організація Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висловлює співчуття рідним та близьким Миколи Степановича у зв'язку із втратою дорогого чоловіка, батька, вчителя та побратима.
Молимося за упокій його душі.
ВО "Свобода" висловлює співчуття рідним і близьким загиблого в Києві Сергія Бондарчука
20 лютого 2013 року на 53-му році життя під час боїв у місті Києві внаслідок вогнепального поранення, завданого снайпером, обірвалося життя свободівця Сергія Михайловича Бондарчука (м.Старокостянтинів).
Хмельницька обласна організація Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висловлює щирі співчуття сім'ї, рідним і близьким загиблого голови Старокостянтинівської районної організації ВО "Свобода", помічника-консультанта народного депутата України Ігоря Сабія та справжнього борця за справедливість.
Справжній націоналіст віддав найдорожче, що в нього було, за кращу долю дітей та внуків, кожного з нас та цілої України. Він увійде Героєм в історію творення вільної, незалежної, української України і назавжди залишиться в наших серцях.
Схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя України.
20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у місті Києві снайперською кулею вбито члена Всеукраїнського об'єднання "Свобода", помічника-консультанта народного депутата України Ігоря Сабія, вчителя географії та біології Миколу Степановича Дзявульського 1958 року народження (м.Шепетівка).
Один із найкращих синів українського народу віддав своє життя в часи, коли Україна піднімається з колін.
Хмельницька обласна організація Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висловлює співчуття рідним та близьким Миколи Степановича у зв'язку із втратою дорогого чоловіка, батька, вчителя та побратима.
Молимося за упокій його душі.
ВО "Свобода" висловлює співчуття рідним і близьким загиблого в Києві Сергія Бондарчука
20 лютого 2013 року на 53-му році життя під час боїв у місті Києві внаслідок вогнепального поранення, завданого снайпером, обірвалося життя свободівця Сергія Михайловича Бондарчука (м.Старокостянтинів).
Хмельницька обласна організація Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висловлює щирі співчуття сім'ї, рідним і близьким загиблого голови Старокостянтинівської районної організації ВО "Свобода", помічника-консультанта народного депутата України Ігоря Сабія та справжнього борця за справедливість.
Справжній націоналіст віддав найдорожче, що в нього було, за кращу долю дітей та внуків, кожного з нас та цілої України. Він увійде Героєм в історію творення вільної, незалежної, української України і назавжди залишиться в наших серцях.
Схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя України.
- Реєстрація
- 22.03.08
- Повідомлення
- 654
- Репутація
- 82
Вчора, по не провіряній інформації (що є "тітушки"), ми об"їздили майже весь Славутський район.
Люди, не зливайте дезу!!!! Заправляються машини не за "дякую". Я вернувся після "рейдів" тільки о 3 годині ночі.
Ще хочу написати декілька слів продажним "виродкам".
Не продавайтесь за копійки, будьте УКРАЇНЦЯМИ. В будь-якому випадку ми переможимо, а вам, тваринам, ще з цим жити!
Слава Україні!!!
Слава Нації!!!
Люди, не зливайте дезу!!!! Заправляються машини не за "дякую". Я вернувся після "рейдів" тільки о 3 годині ночі.
Ще хочу написати декілька слів продажним "виродкам".
Не продавайтесь за копійки, будьте УКРАЇНЦЯМИ. В будь-якому випадку ми переможимо, а вам, тваринам, ще з цим жити!
Слава Україні!!!
Слава Нації!!!