У свій час пережина таке (фізичне насилля), але терпіла, не можу пояснити чому, навіть собі не можу пояснити. Кохала? - Так, кохала, сильно, але зараз думаю навіть кохання не повинно бути причиною. Якийсь час навіть себе винила, хоча і не було за що. Це не був систематичний терор, а рідкі випадки, які з часом частішали і ставали більш жорстокими.
Потім проснулась одного чудового ранку і усвідомила "Я так все житя прожити не хочу", зібрала речі і пішла. Не жалію зараз, але є як свої плюси, так і мінуси. Звісно тепер ніхто мене не ображає, не відчуваю тиску, страху.. але з тих пір так і не знайшла свою другу половинку, не можу закохатися, сумую трохи за тими стосунками. Але вважаю що вчинила правильно, хоч і пізно :-[ Ось уже майже три роки самотня, та знову ж таки - краще так. І не можу зрозуміти жінок які терплять насилля, так само як і їх чоловіків (до речі, хотілось би віслухали думку не тільки тих хто терпить, а й тих хто завдає шкоди). У кожного свої причини, але не потрібно боятися розірвати такі стосунки, життя на цьому не закінчується. Я, от, живу далі і насолоджуюсь життям.
А на рахунок моральної жорстокості, то, напевно, сама так поводжусь. Вважаю, краще прямо сказати близькі людині про своє ставлення до тої чи іншої ситуації, і цим завдати болю, ніж оберігати її, і тим самим робити тільки гірше. Звісно все залежить від рівня стосунків. Як я вже не раз говорила, моральні аспекти занадто індивідуальні, кожна ситуація і її учасники дуже різні, тому я, наприклад, не можу висловити якусь однозначну думку.